Основні поняття:
Лютнева революція - революція 1917 р. в Росії, що мала своїм наслідком повалення самодержавства і встановлення влади Тимчасового уряду
Тимчасовий уряд - законний уряд Росії, що утворився з частині членів IV Державної Думи після Лютневої революції
Петроградська Рада робітничих депутатів - незаконний, одна) впливовий орган влади в Росії після Лютневої революції
Двовладдя - ситуація в Росії після Лютневої революції, коли і країні фактично існували два органи влади - Тимчасовий уряд та Ради депутатів
Диктатура - необмежена влада у державі окремої особи, групи осіб, верстви, суспільного класу
Більшовики - члени РСДРП (б)
Комунізм - уявний суспільно-економічний лад, що, з точки зору комуністів, має прийти на зміну капіталізму. Він грунтуватиметься на суспільній власності, ліквідовується експлуатація людини людиною
II Всеросійський з'їзд Рад - з'їзд, на якому проголошена радянська влада в Росії
Рада Народних Комісарів (РНК) - уряд радянської Росії .
Установчі збори - збори, метою яких є прийняття конституції держави
Дати:
23 лютого - початок Російської революції
2 березня - створення Тимчасового уряду
- відречення Миколи II
квітень - урядова криза, спричинена заявою міністра П. Мілюкова про продовження Росією війни до переможного кінця
3 липня 1917 р. - перша спроба більшовиків захопити владу Росії
серпень - військовий заколот генерала Л. Корнилова
25 жовтня 1917 р. - Жовтнева революція в Росії
26 жовтня – падіння Тимчасового уряду; перемога більшовицького збройного виступу
1918 р., 5- 6 січня - засідання Установчих зборів Росії
6 січня 1918 р. - розгон більшовиками Установчих зборів
1918– 1920(22) рр. – громадянська війна
Персоналії:
МИКОЛА II (1868 - 1918) - останній російський цар з династії Романових (1894 - 1917). В ході Лютневої революції 1917 р. відрікся від престолу. Розстріляний разом з сім'єю більшовиками у Катеринбурзі
ЛЬВОВ Георгій (1861 -. 1925) - князь, великий поміщик, депутат Державної Думи, перший голова Тимчасового уряду в березні-липні 1917 року. Після Жовтневого перевороту емігрував
КЕРЕНСЬКИЙ Олександр (1881 - 1970) - російський політичний діяч, адвокат, останній голова Тимчасового уряду з 8(21) червня 1917 р., верховний головнокомандуючий 30 серпня (12 вересня) 1917 року. Після Жовтневого перевороту - на еміграції у Франції та США
ЧХЕЇДЗЕ Микола (1864 - 1926) - один з лідерів меншовиків, у 1917 р. - голова Петроградської Ради. З 1921 р. - на еміграції, покінчив життя самогубством
ЛЕНІН Володимир (Ульянов, 1870 - 1924) - засновник і ідеолог РСДРП(б), голова РНК Росії у 1917 - 1924 рр., голова Ради робітничої і селянської оборони у 1918 - 1920 роки. Народився у сім'ї інспектора народних училищ. Навчався у Казанському університеті, екстерном склав екзамени за юридичний факультет Петербурзького університету
КОРНІЛОВ Лавр (1870 - 1918) - генерал від інфантерії (піхоти). В червні-липні 1917 р. верховний головнокомандуючий російської армії. Організатор антиурядового заколоту в серпні 1917 р., загинув у битві під Катеринодаром.
ТРОЦЬКИЙ Лев (Бронштейн, 1879 - 1940) - голова Петроградської ради, один з організаторів Жовтневого перевороту. Голова Революційної воєнної Ради Росії в роки громадянської війни, у 1917 - 1918 рр. нарком закордонних справ, у 1918 - 1924 - нарком військових і морських справ. Активний противник Сталіна у 20-ті роки. Висланий Сталіним спочатку до Алма-Ати, а згодом - з СРСР. Член РСДРП(б) з 1917 р. По-звірячому вбитий агентом НКВС Р. Меркадером у Мексиці
СТАЛІН Йосип (Джугашвілі, 1879 - 1953) - перший (Генеральний) секретар ЦК РКП(б), ВКП(б), КПРС з 1922 по 1953 рр., фактично -диктатор. Народився у сім'ї чоботаря. Навчався у Тифліській духовній семінарії. Учасник соціал-демократичного руху з 1898 року. У 1941 -1953 рр. - голова РМ СРСР. У роки Другої світової війни - голова Державного комітету оборони, нарком оборони, верховний головнокомандувач, генералісимус.
План
1. Лютнева революція в Росії
2. Діяльність Тимчасового уряду.
3. Більшовицький переворот.
4. Встановлення радянської влади і більшовицької диктатури.
5. «Воєнний комунізм».
1. Війна й породжені нею негаразди на 1917 р. підвели Російську імперію до рокової межі: до війська було мобілізовано 15,5 млн чоловіків (13 млн - селяни); нестача продуктів харчування (у Петрограді в лютому 1917 р. запасів хліба залишалось на 10 - 12 днів), підвищення податків, збільшення тривалості робочого дня на виробництві загрожували фізичному виживанню населення.
На початок 1917 р. проти монархії виступали майже всі суспільні верстви: у Думі утворилася ліберальна опозиція Миколі II; у річницю розстрілу урядовими військами мирної демонстрації 9 січня 1905 р. (Кривава неділя) відбулися масові страйки робітників під антимонархічними і антивоєнними гаслами; село перебувало на межі нової пугачовщини.
У роки війни особливо виразно проявилася традиційна нездатність, на відміну, наприклад, від Британії, російського абсолютизму азійського ґатунку «випускати пар» соціального невдоволення вчасними поступками, його невміння маневрувати і знаходити порозуміння з політичною опозицією.
Засилля хабарництва серед чиновництва усіх рівнів, відсутність реальної влади у Державної думи (парламенту) імперії, слабкість Миколи II як політичного лідера країни та вплив на його родину авантюристів і містифікаторів на кшталт малограмотного колишнього монаха Григорія Распутіна робили монархію нежиттєздатною.
У неросійських частинах імперії тим часом наростав національний рух за державну самостійність.
Відчуття наближення розв'язки активізувало російську політичну еміграцію, яка почала лаштуватися до повернення в Росію, щоб не опинитися осторонь важливих подій.
Маятник революційного вибуху було розгойдано, і питання зводилося лише до того, коли, де і в якій формі він розпочнеться.
На початку 1917 р. хмари над династією Романових, яка правила Росією з XVI ст. згустилися. 9 січня у Петрограді страйкувала чверть мільйона робітників, які таким чином відзначили 12-у річницю Кривавої неділі. Упродовж січня - лютого по всій імперії страйкували близько 700 тис. робітників; особливо загрозливим був страйк, що розпочався 17 лютого на Путиловському заводі столиці.
23 лютого 1917 р. - у міжнародний день працівниць, коли розпочалася російська революція, Микола II відбув у свою військову Ставку. В умовах революції, що розпочалася, він утім до столиці не поспішав, натомість надіслав до Петрограда на її придушення війська під орудою генерала Іванова. Цар не міг знати, що Іванов зі своїм ешелоном ледь добереться до Царського Села, де його війська побратаються з повсталими, а сам він тільки випадково уникне арешту...
27 лютого цар направив Думі підготовлений ще у листопаді 1916 р. указ про оголошення безстрокової перерви в роботі сесії Державної думи – фактичний її розпуск. Дума прийняла рішення указу імператора підкоритися, Державну думу як установу розпустити, але членам Думи не розходитись, а зібратись як «приватним громадянам» на неофіційну нараду. Після дебатів було обрано Тимчасовий комітет Державної думи з десяти депутатів на чолі з М. Родзянком.
Цар по дорозі зі Ставки дістався лише до залізничної станції з промовистою назвою Дно, а потім повернув до Пскова у штаб Північного фронту. Там його застало повідомлення про перемогу революції, а також телеграми від усіх командувачів фронтів із закликом поступитися. Опір втрачав сенс, і Микола II вирішив зректися трону.
1 березня Виконавчий комітет Ради робітничих і солдатських депутатів Петрограда - органу, який мав реальну військову силу в столиці, постановив надати Тимчасовому комітету на його розсуд скласти список членів Тимчасового уряду. Рада керувалася тим, що оскільки революція є загальнодемократичною, то і в уряд мають увійти представники від усього демократичного табору, а не однієї з партій. Склалася виняткова ситуація двовладдя. Рада, яка вже мала реальну владу і за спиною якої стояли труднощі, передала владу Тимчасовому уряду.
2 березня було оголошено склад Тимчасового уряду Росії, головою якого Микола II затвердив князя Г. Львова.
У день оголошення складу Тимчасового уряду Микола II від себе і за свого сина, тяжко хворого малолітнього Олексія, зрікся влади на користь свого брата Михайла. Проте Михайло Романов не виявив бажання бути капітаном затонулого корабля і у свою чергу відмовився від корони.
Після відречення Микола Романов звернувся до Тимчасового уряду з проханням дозволити йому як приватній особі виїхати до Порт-Романова (Мурманськ) для подальшої еміграції до Англії. Проти цього рішуче заперечила Петроградська рада і колишнього царя було заарештовано й доставлено у Царське Село під Петроградом.
2. За неповних вісім місяців існування Тимчасовий уряд пережив чимало драматичних моментів, здійснив ряд серйозних перетворень, припустився прикрих помилок і прорахунків. Він не був послідовним у своїй діяльності, як не була позбавлена зигзагів і сама епоха, у якій він діяв.
Серед перших демократичних перетворень Тимчасового уряду був ряд важливих заходів, реалізація яких мала вперше в історії Росії зробити її демократичною країною.
При цьому найважливіші питання повинні були отримати схвалення Установчих зборів Російської республіки, що мали бути скликані восени.
Практично всі політичні партії Росії, за винятком крайніх правих (монархісти) та крайніх лівих (анархісти, ліві есери та більшовики) співпрацювали з Тимчасовим урядом як законним і єдиним органом державної влади.
Царина | Заходи Тимчасового уряду |
Політичні права людини | Скасовано смертну кару Проголошено амністію політичним і кримінальним в'язням Скасовані всі релігійні, етнічні та станові обмеження, проголошено цілковиту свободу совісті Жінки були урівнені у правах із чоловіками В армії запроваджувались виборні ротні й батальйонні комітети, скасовувалися старі форми віддання військової честі тощо |
Державне управління | Розроблено закон про вибори до Установчих зборів на основі загального виборчого права та пропорційного представництва Прийнято закон про місцеве управління Зробив перші кроки до децентралізації держави |
Судочинство | Встановлено незалежність судів і суддів Ліквідовано «спеціальні суди»; усі політичні справи та справи, пов'язані з державною безпекою, розглядалися в суді присяжних як і звичайні кримінальні справи |
Трудові відносини | Запроваджено на всіх державних підприємствах 8-годинний робочий день На 20– 25 % підвищено заробітну плату Створено «примирювальні камери» - арбітражні суди для вирішення трудових конфліктів Робітничі комітети та профспілки отримали цілковиту автономію Прийнято закон про профспілки Прийнято закон про кооперативи |
Аграрна політика | Через три тижні після падіння монархії уряд опублікував декрет про аграрну реформу, в основі якої був принцип передання землі тим, хто її обробляє Для здійснення аграрної реформи при Міністерстві землеробства було створено Головний земельний комітет |
З квітня 1917 р. зі Швейцарії через територію Німеччини, давши підписку не вести антивоєнну діяльність, у Росію в опломбованому німецькому вагоні прибув Володимир Ленін. Діставшись Петрограда, він виголосив так звані «Квітневі тези» - програму підготовки до соціалістичної революції. Проте тоді він не був підтриманий іншими лідерами більшовиків, і партія висунула гасло «Вся влада Радам!», сподіваючись здобути в радах більшість і використати це проти Тимчасового уряду.
У квітні Тимчасовий уряд пережив кризу. Міністр закордонних справ Павло Мілюков опублікував ноту до союзників, у якій говорилось про «війну до переможного кінця», чим спричинив вибух невдоволення у країні. У результаті ініціатор ноти змушений був залишити уряд.
У Росії було створено коаліційний уряд на чолі зі Львовим, до якого Петроградська рада дозволила увійти 5 соціалістам з числа есерів, меншовиків і народних соціалістів. Майбутній прем'єр-міністр Олександр Керенський став військовим міністром.
18 червня 1917 р. на Південно-Західному фронті Першої світової війни російська армія розпочала невдалий наступ, всіявши поле битви 60 тис. трупів. В умовах загального обурення невдачею 3-5 липня у Петрограді сталися сутички між урядовими військами і озброєною 500-тисячною маніфестацією під гаслом «Вся влада Радам!». З Кронштадта більшовики привели 10 тис. моряків. У результаті зіткнень 50 чоловік було вбито та 650 поранено.
Тимчасовий уряд поклав відповідальність за кровопролиття на більшовиків і видав наказ про арешт В. Леніна та, інших лідерів партії. В. Леніну було пред'явлене звинувачення у шпигунстві на користь Німеччини й організації заколоту. Проте на суд той не з'явився й переховувався у Фінляндії.
Після липневих подій Г. Львов подав у відставку, а «уряд порятунку вітчизни» очолив О. Керенський, якому Виконавчий комітет рад надав право самостійно добирати міністрів. Становище у країні було неспокійним і хистким. Монархічні та інші праві сили не приховували свого незадоволення демократизацією Росії, вважаючи, що лише «сильна рука» може запобігти сповзанню країни до «анархії». У серпні 1917 р. їхній фаворит, герой війни Верховний головнокомандувач генерал Лавр Корнілов здійснив спробу військового перевороту. Він направив О. Керенському ультиматум про відставку Тимчасового уряду і передачу влади йому, Л. Корнілову.
Для походу на Петроград було споряджено спеціальний загін під командуванням генерала О. Кримова. Проте через тиждень ця акція провалилася через узгоджені дії демократичних сил країни, а також відмову корніловців воювати проти уряду. У розпачі генерал О. Кримов наклав на себе руки, а генерал Л. Корнілов після короткотермінового арешту опинився на Дону.
На хвилі популярності О. Керенського як «переможця заколотників», з одного боку, і розколу серед урядової коаліції (лідери партії конституційних демократів таємно підтримували заколот), з іншого, на початку вересня за погодженням з радами було утворено уряд у скороченому складі – Директорію (Раду п'яти) на чолі з О. Керенським.
Тим часом у радах провідну роль стали відігравати більшовики; Петроградську раду очолив Лев Троцький. В. Ленін, переховуючись від суду, постійно закликав партію готуватися до захоплення влади, але не мав підтримки серед більшості членів більшовицького центрального комітету. На Демократичній нараді, що відбулася у середині вересня, більшовицькі делегати підтримали ідею загальнодемократичного соціалістичного уряду.
Наприкінці вересня в Росії було сформовано третій і, як виявилося, останній коаліційний уряд О. Керенського.
Тимчасовий російський уряд успадкував від монархії гасло «єдиної і неподільної Росії». Починаючи з лютого 1917 р. у неросійських частинах колишньої імперії став швидко наростати національно-визвольний рух, який очолила національна демократична інтелігенція.
В Україні Українська Центральна Рада, створена на початку березня 1917 р., проголосила курс на автономію краю. Перший Універсал Центральної Ради (червень 1917 р.) та переговори у липні в Києві делегації Тимчасового уряду, яку очолював О. Керенський, призвели до урядової кризи в Росії - праві партії вийшли з уряду на знак протесту проти «поступок» Україні. Починаючи з серпня Центральна Рада перейшла в опозицію до Тимчасового уряду й зосередила зусилля на розбудові Української держави.
Білорусь на перших порах наслідувала «український варіант». У березні 1917 р. Білоруський національний з'їзд висловився за федералізацію Росії й утворив Білоруський національний комітет. У серпні того ж року постала Білоруська Рада, проте їй не вдалося стати такою могутньою силою, якою була Рада українська.
Фінляндія крім березневого акта Тимчасового уряду про відновлення «дарованої» свого часу Олександром І Конституції Великого Князівства Фінляндського більш нічого не отримала. Задоволення вимог фінського сейму надати країні автономію відкладалося до скликання Установчих зборів. Коли ж у липні у Фінляндії було прийнято закон про верховні права сейму в усіх справах за винятком військових і зовнішніх, Тимчасовий уряд розпустив його.
У Латвії, Естонії, Литві, Грузії, Вірменії, Азербайджані було утворено національні ради, у Бессарабії - Сфатул Церій, у Криму і в Башкирії - курултаї.
У Середній Азії національному руху був притаманний східний колорит. Наприклад, у Туркестані, як і повсюди в Російській імперії, швидко встановилася влада Тимчасового уряду. Проте вже у вересні 1917 р. Ташкентська рада здійснила переворот і перебрала владу до себе. Прикметно, що революційний рух не торкнувся етнічних узбеків, а зосередився в російських поселеннях. Коли ж у Коканді розпочалося мусульманське повстання, Ташкент придушив його.
Проте непоступлива національна політика Тимчасового уряду вже не могла спинити процесу розпаду Російської імперії.
3. Восени 1917 р. криза в Росії поглибилася: закривалися підприємства, вулиці заповнювали безробітні, порівняно з довоєнним періодом реальна зарплата скоротилася вдвічі, зовнішній борг країни становив 16 млрд золотих рублів. На селі селянський рух охопив 9/10 повітів європейської частини Росії.
1 вересня Тимчасовий уряд оголосив Росію республікою й призначив вибори до Установчих зборів, проте більшість людей вимагала роботи, зарплати і виходу країни з війни.
У кризових умовах значно активізувалися більшовики, їхнім ідеалом і кінцевою метою була світова комуністична революція. За теорією комунізму К. Маркса, така революція могла відбутися й перемогти лише одночасно в усіх чи принаймні більшості країн світу. У роки Першої світової війни В. Ленін скоригував ідеї К. Маркса: така революція може спочатку перемогти в одній країні, а потім уже поширитись на весь інший світ. Він бачив такою країною саме Росію. Переховуючись від Тимчасового уряду, В. Ленін надсилав своїй партії листи із закликом готуватися до повстання, щоб перетворити демократичну революцію в соціалістичну.
Більшість російських соціалістів, зокрема й більшовиків, вважали, що Росія через свою відсталість не дозріла до соціалізму. Тому більшість членів Центрального комітету більшовицької партії не погоджувалися з В. Леніним щодо збройного повстання. Так, Л. Троцький пропонував дочекатися II Всеросійського з'їзду Рад, відкриття якого мало відбутися 20 жовтня, де й вирішилося питання про владу. В. Ленін не вірив у те, що з'їзд підтримає більшовиків, і добивався повстання до початку його роботи, щоб поставити з'їзд перед фактом падіння Тимчасового уряду.
У середині вересня відбулося засідання ЦК РСДРП(б), на яке В. Ленін надіслав листи «Більшовики повинні взяти владу», «Марксизм і повстання». У них він вимагав розпочати підготовку до повстання. Більшість членів ЦК відхилила його вимоги і тоді В. Ленін, погрожуючи вийти з ЦК, звернувся безпосередньо до більшовиків Москви та Петрограда із закликом брати владу. На початку жовтня відбулося друге засідання, на якому після гострих дискусій більшістю голосів було прийнято рішення про підготовку до повстання й створено спеціальний орган - Політичне бюро з семи чоловік (Л. Троцький (Бронштейн), В. Ленін, Йосиф Сталін (Джугашвілі), Леонід Каменєв (Розенфельд), Г. Зінов'єв (Радомисльський) та ін.). Проте невизначеність ще залишалася.
Наполегливість В. Леніна поступово схилила шальки терезів у бік збройного захоплення влади, але два впливові більшовики: Л. Каменєв і Г. Зінов'єв виступили проти, мотивуючи свою незгоду тим, що партія ще не має більшості в масах і передчасний виступ призведе до її розгрому. Вони пропонували зачекати до Установчих зборів і там вирішити питання про владу. Крім того, ці двоє зважились на те, щоб у меншовицькій газеті «Новая жизнь» надрукувати заяву про незгоду з ЦК з питання про переворот. Відтак Тимчасовий уряд довідався про таємний план В. Леніна, а двох «розкольників» виключили із ЦК.
У середині жовтня більшовицький ЦК створив Військово-революційний комітет (ВРК). Скоро ВРК установив контроль над військовими частинами, замінюючи комісарів Тимчасового уряду своїми представниками. Комісари ВРК мали право скасувати рішення командирів військових частин, де активно працювали більшовицькі агітатори; озброювалася Червона гвардія.
Після того як Всеросійський центральний виконавчий комітет переніс відкриття II з'їзду Рад на 25 жовтня, більшовики почали готуватися до виступу.
Намагаючись випередити більшовиків, Тимчасовий уряд вранці 24 жовтня наказав підрозділу юнкерів захопити редакцію більшовицької газети «Рабочий путь». Останнє полегшило більшовикам завдання, бо тепер у них з'явився привід для дій. Вони вирішили стежити за діями Тимчасового уряду поштовим зв'язком. Також було надіслано представників до Москви й розпочато переговори з лівими есерами про спільні дії. У разі непередбачених обставин створювався запасний штаб повстання в Петропавловській фортеці.
Протягом 24-25 жовтня військові загони ВРК без жодного пострілу зайняли в столиці мости, електростанцію, Державний банк, Центральну телефонну станцію, вокзали. Крейсер «Аврора» наблизився до Зимового палацу, де засідав Тимчасовий уряд, який крім Зимового палацу контролював ще Головний штаб та Маріїнський палац.
Тоді ж відбувалося засідання більшовицького ЦК за участю В. Леніна. Було ухвалено склад майбутнього більшовицького уряду, який за пропозицією Л. Троцького назвали «Радою народних комісарів» (РНК). Ще до повалення Тимчасового уряду В. Ленін написав відозву «До громадян Росії», де повідомлялося, що Тимчасового уряду більше не існує.
Уранці 25 жовтня О. Керенський на автомобілі під прикриттям аташе США відбув на Північний фронт до Пскова за військами. Потім, після падіння уряду, він перейшов кордон і залишив Росію з паспортом сербського полоненого.
Майже у ті ж хвилини, коли О. Керенський залишав столицю, розпочав роботу II з'їзд Рад, більшість делегатів якого становили більшовики і ліві есери. В. Ленін на вранішньому засіданні не був присутнім. Меншовик Ф. Дан запропонував утворити єдиний коаліційний уряд усіх лівих сил, а ряд делегатів у знак протесту проти захоплення більшовиками влади демонстративно залишили з'їзд.
Тим часом ВРК наказав штурмувати Зимовий палац, який, за винятком Першого Петроградського жіночого батальйону (136 жінок), двох рот юнкерів школи прапорщиків інженерних військ, 2 000 юнкерів у самому палаці, панцерника „Ахтирець” у воротах та 6 гармат, захищати було нікому.
Штурм Зимового палацу розпочався після холостого пострілу з „Аврори” в ніч з 25 на 26 жовтня і тривав трохи більше чотирьох годин. Близько другої години ночі 26 жовтня Тимчасовий уряд було заарештовано.
Під час штурму Зимового палацу II з'їзд Рад не переривав роботу Меншовики та їхні прихильники звинуватили більшовиків у зраді революції й у розв'язанні громадянської війни, а меншовики-інтернаціоналісти залишили з'їзд. Л. Каменєв оголосив про повалення Тимчасового уряду, після чого було зачитано написану В. Леніним відозву «Робітникам, солдатам та селянам!» про перехід влади до II з'їзду Рад.
На вечірньому засіданні виступив В. Ленін, який запропонував делегатам прийняти декрети про мир та про землю. Декрет про мир проголошував негайне перемир'я на фронті з Німеччиною, початок переговорів з воюючими державами; укладення миру без анексій і контрибуцій.
Декрет про землю, основні положення якого були запозичені у популярних серед селян есерів, проголошував націоналізацію та конфіскацію усіх поміщицьких земель і передання їх радам селянських депутатів для зрівняльного розподілу, передання селянам реманенту та худоби з поміщицьких садиб, скасування селянського боргу на суму 3 млрд руб.
З'їзд також обрав вищі органи державної влади: Всеросійський Центральний Виконавчий Комітет (ВЦВК) з більшовиків та лівих есерів і РНК на чолі з В. Леніним (ліві есери спочатку відмовилися увійти до нього, але на початку грудня п'ять лівих есерів все ж таки стали народними комісарами). Після шестиденних запеклих сутичок, в яких загинула 1 тис чоловік, на початку листопада більшовики перемогли в Москві. На початок 1918 р. радянська влада поширювалася лише на Москву, Петроград та близько 400 км навколо цих міст.
4. Уже в листопаді 1917 р. більшовики ледь не втратили владу. Всеросійський виконавчий комітет профспілки залізничників (ВВКЗ) пригрозив паралізувати залізничний рух, якщо не буде виконано три його умови: утворити «однорідний» соціалістичний уряд без В. Леніна і Л. Троцького, ліквідувати ВЦВК і РНК й утворити «Народну раду» без В. Леніна і Л. Троцького. ЦК більшовиків знову розколовся: одні, зокрема В. Ленін та Л Троцький, були проти поступок залізничникам, а Л Каменєв, Г. Зінов'єв та інші зголошувалися прийняти вимоги і віддати в новому уряді половину місць меншовикам і есерам. Шляхом численних змін у РНК, до якого увійшли п ять лівих есерів, більшовикам вдалося досягти порозуміння з ВВКЗ.
Другою подією, яка могла повернути колесо історії, стало скликання Установчих зборів. Власне, вибори до них відбулися ще до приходу до влади більшовиків, й ідея Установчих зборів була дуже популярною серед населення.
Після гострих суперечок у ЦК РСДРП(б) про те, скликати Установчі збори чи ні зійшлися на першому варіанті. РНК призначила перше засідання на 5(18) січня 1918 р., попередньо оголосивши кадетів ворогами народу. Багатьох із них було кинуто до в'язниці, кілька депутатів убито. 3(16) січня ВЦВК схвалив проект «Декларації прав трудящого і експлуатованого народу», яка узаконювала нову владу.
5(18) січня у Таврійському палаці почали працювати Установчі збори. Головою було обрано есера В. Чернова. Після 12-годинних дискусій він поставив більшовицьку «Декларацію» на голосування. Результати голосування були для більшовиків і лівих есерів невтішними: «за» - 138, «проти» - 237. У знак протесту проти рішення більшості засідання спочатку залишили більшовики, а за ними й ліві есери.
Начальник караулу Таврійського палацу матрос - анархіст А. Желєзняков оголосив про те, що депутати повинні розійтися, оскільки... караул стомився. Було оголошено перерву на 12 годин, але Установчі збори більше ніколи так і не зібралися. У ніч з 6 на 7 січня ВЦВК оголосив про їхній розпуск і виставив варту при вході до Таврійського палацу. Через три дні Червона гвардія розігнала також III Всеросійський селянський з'їзд, який протестував проти розпуску Установчих зборів.
5. Протягом 1918 - 1919 років, більшовики намагалися втілити на практиці положення комуністичної програми - запровадити в Росії комунізм: безкласове суспільство, де була б відсутня експлуатація людини людиною, усуспільнена приватна власність, існувала б безринкова економіка. Перш за все для цього, з їх точки зору, потрібно було націоналізувати промисловість і сільське господарство. Пізніше В. Ленін з тактичних міркувань назвав ці комуністичні експерименти "воєнним комунізмом", що начебто не мало відношення до справжніх комуністичних ідеалів.
Першими, у травні 1918 р., ВЦВК прийняв декрети, що встановлювали продовольчу диктатуру на селі:
- введення державної монополії на продаж і заготівлю хліба;
- заборона приватної торгівлі хлібом;
- надання дозволу народному комісаріату продовольства примусило вилучати хліб у селян. У січні 1919 р. введено продрозверстку - вилучення у селян запасу хліба і сільськогосподарської продукції з метою забезпечення армії і жителів місті
19 лютого 1918 р. декретом "Про соціалізацію землі", підписаним головою ВЦВК Я. Свердловим і головою РНК В. Леніним, фактично скасовано "Декрет про землю". Новий декрет вимагав від державних органів влади примусово створювати великі державні господарства і селянські комуни замість одноосібних або кооперативних господарств. Кількість держгоспів у Росії зросла з 3100 у 1918 р. до 4400 у 1920 році.
У червні 1918 р. прийнято декрет про націоналізацію всієї промисловості. На 1920 р. державі належала майже вся промисловість - 37,2 тис. підприємств. Введено безгрошові розрахунки, заборонено торгівлю, товари стали розподілятися за картками; запроваджена загальна трудова повинність.
Наслідком стало повне розбалансування економіки, катастрофічне падіння виробництва, зростання цін, інфляція, поява «чорного ринку».
До 1922 р. за допомогою жорстокого терору і створення концентраційних таборів, за декретом від 3 вересня 1918 р., з політичної арени усунуті всі опозиційні партії - кадети (у 1918 р.), ліві есери (у 1918 - 1921 рр.), праві есери (у 1918 -1922 рр.), меншовики та анархісти (у 1919 - 1921 роки).
На 1921 рік у результаті запровадження "воєнного комунізму" і довготривалих бойових дій на території країни виробництво продукції важкої промисловості скоротилося у 7 разів, за видобутком вугілля і нафти країна була відкинута на рівень XIX ст., за виплавкою чавуну - середини XVII ст. Обсяг валової продукції сільського господарства зменшився у 2 рази, товарної - у 4 рази. Почалися масові епідемії; Україну, Північний Кавказ і Поволжя охопив голод. Спалахнули селянські повстання - в Росії (найбільше повстання у Воронезькій і Тамбовській губерніях - "антоновщина"), Україні (махновщина). Але найбільш організованим і небезпечним для влади було повстання моряків Кронштадту навесні 1921 р., оскільки моряки завжди вважалися основною опорою більшовиків. Повсталі виступали під гаслом "Ради без комуністів!". Тільки після 10-денного кривавого штурму і розправи за
допомоги регулярної армії на чолі з М. Тухачевським повстання було придушено. Вперше в історії Тухачевський використав проти повсталих селян отруйні гази.
ЗАПИТАННЯ НА ЗАКРІПЛЕННЯ МАТЕРІАЛУ:
1. Які основні причини зумовили зростання популярності більшовиків?
2. Що спільного було в причинах революції 1905-1907 рр. і Лютневої революції 1917 р.?
3. Яка політична партія підтримала більшовицький переворот?
4. Яку політику щодо селянства більшовики проводили в роки громадянської війни?
5. Назвіть причини перемоги більшовиків.
Домашнє завдання: зробити конспект, виписати дати.
