Історія України (факультатив)  2 група І курс

30.05.2022

Шановні здобувачі освіти, продовжуємо навчання

Тема: Підсумкове узагальнення знань і вмінь. Робота з історичними джерелами

Князі Київської Русі

Аскольд і Дір (середина IX ст.)

Нащадки засновника Києва – Кия. Останні з представників місцевої київської династії. Вбиті князем Олегом.

Олег (882–912 рр.)

Родич варяга Рюрика, новгородського князя. Успадкував новгородський престол і захопив владу в Києві, убивши Аскольда та Діра, таким чином об’єднав Київську і Новгородську землі. Приєднав землі древлян, сіверян та радимичів.

Ігор (912–945 рр.)

Продовжував військову політику Олега. Воював з древлянами та уличами. Вперше зіткнувся з грізним кочовим народом – печенігами (915 р.). Убитий древлянами під час спроби взяти з них додаткову данину.

Ольга (945–972 рр.)

Дружина Ігоря. Фактично стала Великою княгинею при малолітньому синові Святославі. По-мстилася за смерть чоловіка, жорстоко покаравши древлян. Прийняла християнство.

Святослав (957–972 рр.)

Розгромив Хозарський каганат, Волзьку Бул-гарію. Запровадив традицію призначати своїх синів правити в інші міста. 972 р., повертаючись із закордонного походу, загинув на Дніпрових порогах.

Володимир Великий (пр. 980–1015 рр.)

У результаті боротьби з братами захопив київський престол. Зміцнив південно-західні кордони Русі, побудувавши міста для захисту від печенігів. Зробив християнство державною релігією. Узяв за дружину візантійську царівну Анну.

1015 р. після смерті Володимира серед його синів розгорнулася війна за київський престол. Перемогу в ній здобув Ярослав, який князював у Новгороді.

Ярослав Мудрий (1019–1054 рр.)

Ввів перший руський кодекс законів – «Руську правду». Розгромив печенігів. За його князювання будувалися храми, бібліотеки, засновувалися монастирі. 1051 р., усупереч звичаю, замість запрошення митрополита з Візантії обрав главою руської церкви відомого вітчизняного церковного діяча та письменника Іларіона. Дочка князя Анна стала королевою Франції. За Ярослава Мудрого Київська Русь досягла розквіту своєї могутності.

Після смерті Ярослава країною по черзі правили його діти Ізяслав, Святослав, Всеволод, та внуки Святополк Ізяславович і Володимир Всеволодович Мономах.

Володимир Мономах (1113–1125 рр.)

Посів київський престол, придушивши народне повстання. У роки його правління ситуація в країні стабілізувалася. Було розроблено юридичні доповнення до кодексу «Руська правда» під назвою «Устав». Володимир Мономах був талановитим полководцем. Здійснив 85 успішних походів. Зупинив навалу половців, які прийшли після розгрому печенігів.

Матір'ю князя Володимира була грецька принцеса Анна Мономах. Саме її прізвище він і додав до свого імені. За молодих років князь довго жив за кордоном – у Польщі, Чехії, Візантії, тому добре володів іноземними мовами, був високоосвіченою людиною. Своїм нащадкам він залишив цікаву книгу – «Повчання Мономаха дітям» Якоюсь мірою вона автобіографічна. У ній Володимир, звертаючись до своїх синів, радив їм: «А над усе не забувайте убогих... і не давайте сильним погубити людину... Також і бідного смерда, і вбогу вдовицю не давав я сильним обидити».

Мстислав (1125–1132 рр.)

Продовжував політику свого батька Володимира Мономаха. Учасник княжих з’їздів і походів проти половців. Організував оборону Русі від західних сусідів. Зміцнив авторитет Великого князя.

Після смерті Мстислава Київська Русь остаточно розпалася на окремі князівства.

1. Питання №1. Слово «козак» прийшло в українську мову із іншої мови. Від якого слова воно походить? жити бідно мандрувати полювати грабувати воювати Слово «козак» походить від давньотюркського слова «кьоз-», що означало мандрувати, ходити, бродити. До того як слово «козак» прийшло в українську мову, воно означало «вільна людина», «авантюрист», «шукач пригод», «вартовий», «розбійник», «найманий воїн». Цікавим є те, що назва народу «казахи» має ці ж витоки. В минулому існували версії, що слово походить від власного імені першого ватажка, якого звали Козак, від назви народу «хозари» («козари»), або від слова «коза». 

2. Питання №2. Запорозькими козаками або запорожцями називали тих козаків, які жили за порогами. Що таке пороги? лісові смуги, що перетинали степ і заважали проходу війська система оборонних укріплень та фортець у степу, яка захищала від нападів татар смуга пагорбів, рівчаків і скель, що розділяли степ смуга скель, що пересікає русло ріки і заважає проходу суден болотиста місцевість поряд з річкою, непрохідна для війська Порогами називається смуга скель, яка перетинає всю течію річки. Запорожці жили за дніпровими порогами. Дніпро перетинало 9 порогів — Кодацький, Сурський, Лоханський, Дзвонецький, Ненаситецький, Вовнизький, Будильський, Лишній, Вільний. Після побудови на Дніпрі плотини ДніпроГЕСу всі пороги опинились під водою. 

3. Питання №3. В часи Київської Русі правив князь, який був схожий на козака, вів життя, схоже на козьке, а з дніпровими порогами була пов'язана важлива подія в його житті. Хто це був? князь Олег Віщий князь Ігор Старий князь Святослав Хоробрий князь Володимир Великий князь Ярослав Мудрий Це був князь Святослав Хоробрий. Він з дитинства почав брати участь у військових походах і провів в них майже все життя, славився своєю відвагою. В побуті відзначався простотою. В похід не брав з собою возів, котлів, їв смажене м'ясо, спав не в шатрі, а просто неба, підклавши під голову кінське сідло. Його одяг відрізнявся від одягу інших воїнів лише чистотою. Залишились описи його зовнішності — князь не мав бороди, але мав довгі вуса, голова була поголена, однак з одного боку звисав жмут волосся (нагадує козацький оселедець). Повертаючись Дніпром із походу потрапив у засідку біля дніпрових порогів, де і загинув. 

4. Питання №4. Назва якого українського міста тісно пов'язана з однією із назв козаків? Черкаси Дніпропетровськ Пирятин Токмак Козятин Українських козаків іноді називали «черкасами» (переважно — в офіційних документах Московської держави). За однією із версій, назва походить саме від міста Черкаси, яке було одним із центрів формування козаччини. Звідси пішла назва деяких населених пунктів, наприклад, на Харківщині — села Черкаська Лозова, Черкаські Тишки, Черкаський Бишкин, засновані козаками-черкасами. 

5. Питання №5. Життя цього козака було визначним. Походив він з аристократичної родини, однак зв'язав своє життя з козаками. Очолюючи козацькі ватаги, постійно вів успішні війни з татарами та турками. В ході боротьби з ворогами у нього з'явилась ідея побудувати на дніпровському острові Хортиця фортецю, яка б стала козацьким осередком у боротьбі з татарами та турками. Новопобудована фортеця дуже заважала татарам і туркам, тож вони кілька разів намагались знищити її. Під час одного з походів потрапив у турецький полон. В Стамбулі йому запропонували перейти на турецьку службу, однак він відмовився. Як передають перекази, сам турецький султан умовляв його прийняти іслам та служити туркам, обіцяючи за це велику винагороду і, навіть, віддати султанську дочку йому у дружини. Та він у відповідь висміяв цю пропозицію. Тоді його засудили до жорстокої кари — підвісили за ребра на залізний гак, де він мав помирати в страшних муках. Однак він весь час лаяв турків та їхню віру поки один із турків, не витримавши, не застрелив його з лука. Його героїчне життя та загибель оспівана в козацьких думах. Хто це? козак Байда козак Мамай козак Харко козак Дорош козак Іван Сірко Цим воїном був князь Дмитро Вишневецький, або козак Байда. Саме його вважають засновником першої Запорозької Січі. 

6. Питання №6. Де знаходилась Запорозька Січ? на острові Хортиця на річці Дніпро на острові Томаківка на річці Дніпро на острові Базавлук(Чортомлик), де в Дніпро впадають три річки — Чортомлик, Підпільна, Скарбна на Микитиному Розі на березі Дніпра на річці Кам'янка в урочищі Олешки на березі Дніпра на річці Підпільна інше Запорозькі Січі були створені в усіх цих місцях. Всього існувало 7 (або 8) Запорозьких Січей: Хортицька (1555—1557, заснована князем Вишневецьким на острові Хортиця на Дніпрі, іноді її не відносять до числа Запорозьких Січей); Томаківська (80-ті роки XVI ст. — 1593 на острові Томаківка на Дніпрі); Базавлуцька (1593—1638 на острові Базавлук(Чортомлик) на Дніпрі); Микитинська (1639—1652 на Микитиному Розі на березі Дніпра); Чортомлицька (1652—1709 на острові Базавлук(Чортомлик) на Дніпрі); Кам'янська (1709—1711, 1730-1734 в гирлі річки Кам'янки); Олешківська (1711—1728 в урочищі Олешки на березі Дніпра); Нова Січ (1734—1775 на півострові, що омивався рікою Підпільною). Також, після знищення російськими військами Запорозької Січі частина козаків пішла за Дунай на територію Османської імперії, де заснувала Задунайську Січ (1775—1828).

 7. Питання №7. Чому День Українського козацтва святкується 14 жовтня? в цей день було засновано першу Запорозьку Січ в цей день святкувалось престольне свято січової церкви в цей день Богдан Хмельницький здобув одну із славетних перемог над поляками в цей день було сформовано підрозділ українських січових стрільців 1(14) жовтня — православне свято Покрова Пресвятої Богородиці. В цей день у січової церкві було престольне свято, оскільки її було освячено саме на честь Покрова Пресвятої Богородиці. В цей же день, зазвичай, козаки збирались на загальну раду. Цей день і став Днем Українського козацтва. 

8. Питання №8. Хто на Січі мав найвищу владу? суддя гетьман кошовий отаман осавул загальна козацька рада Найвищу владу на Січі мала загальна козацька рада. Загальні ради, зазвичай, відбувались 1 січня, 1 жовтня — на свято Покрова Пресвятої Богородиці, на другий чи третій день Великодня, а також, в будь-який день на вимогу товариства. На радах вирішували найголовніші питання — про війну та мир, про організацію походів, про покарання важливих злочинців, про поділ земель та про вибори козацької старшини (керівний склад козацького війська). 

9. Питання №9. Символи влади у козаків називались клейнодами. Одним з найвідоміших клейнодів є гетьманська булава. Однак клейноди мав не лише гетьман, але й інші представники козацької старшини. Один з козацьких клейнодів мав тваринну деталь. Що це була за «деталь»? кінський хвіст собача голова вовчі ікла ведмежа шкура Це був кінський хвіст. Його використовували для виготовлення бунчука. Бунчук був символом влади гетьмана. Він представляв собою держак, увінчаний кулею, з-під якої звисали косиці кінського волосся. 

10. Питання №10. Які були козацькі правила стосовно віри? на Січ приймали людей різних вір, якщо вони зголошувались безстрашно боротися з ворогом на Січ не приймали іновірців, лише християн різних конфесій, на козацьких землях могли жити іновірці, якщо вони зголошувались виконувати козацькі традиції на Січ приймали лише православних, на козацьких землях могли жити іновірці, якщо вони зголошувались виконувати козацькі традиції на Січ приймали лише православних і лише православні могли жити на козацьких землях На Січ приймали лише православних. Іновірці могли вступити на Січ лише в тому випадку, якщо вони згоджувались прийняти православ'я. На козацьких землях також могли жити лише православні. Якщо на початку запорозької історії відношення до іновірців було більш поблажливим, то з початку XVII століття козаки все більше виступають в якості ревних захисників православної віри. У 1620 році гетьман Петро Сагайдачний з усім запорозьким військом вступив до православного Київського братства, а у 1632 році на загальній раді козаки вирішують остаточно усунути зі свого середовища католиків. Відтоді на Січ приймали лише православних християн. Положення про те, що в Україні не можуть проживати іновірці було закріплено і в Конституції Пилипа Орлика.

 11. Питання №11. Звичайними атрибутами козака, без яких його важко уявити, були шаровари, шабля тощо. Одним із козацьких атрибутів була носогрійка. Що це таке? чарка горілки порохівниця люлька каша бандура Носогрійками козаки називали коротенькі люльки. Крім носогрійок у козаків були і великі люльки, які курило все товариство разом.

 12. Питання №12. Які були козацькі правила стосовно мови? питання мови під час прийому на Січ не розглядалося вміння говорити українською мовою було бажаним, але не обов'язковим іноземці, вступаючи на Січ, мали вивчити козацьку українську мову і ця вимога була обов'язковою Для вступу на Січ людина обов'язково мала знати козацьку українську мову. Це стосувалось й іноземців - якщо вони її не знали, то мали вивчити. 

13. Питання №13. У козаків були суворі закони. Наприклад, за велику або неодноразову крадіжку козака могли засудити до шибениці. Однак, як повідомляють перекази, у засудженого до шибениці була одна можливість врятуватися. За яких умов засуджений міг зберегти своє життя? якщо він згодиться перепливти Дніпро поруч зі смертельно небезпечними порогами якщо він згодиться постригтися в монахи якщо якась дівчина згодиться одружитися з ним якщо він згодиться піти в Крим та визволити з татарської неволі кількох бранців Перекази повідомляють, що засуджений, за козацьким звичаєм, міг зберегти життя, якщо якась дівчина згодиться одружитися з ним.

 14. Питання №14. Козаки обороняли Україну від татарських набігів. Щоб вчасно відреагувати на татарський напад вони виставляли далеко в степу сторожі, які мали спостерігати за татарами і якомога швидше попереджати військо про ворожі загони. Як сторожовим козакам вдавалося обігнати татарів (у яких були швидкі коні) і завчасно попередити товаришів про татарський напад? у козаків були в степу пости, де були коні; козак, який мчав на коні зі звісткою про напад, змінював на цих постах втомлених коней на свіжих і тому швидше за татар встигав досягти козацького війська козаки використовували голубину пошту — лист прив'язували до лапи спеціально натренованого голуба і він летів на Січ козаки використовували «світловий телеграф» — передавали звістку за допомогою багаття Козаки використовували для попередження «світловий телеграф» — біля кожного з козацьких сторожових постів у степу зберігалися смоляні бочки (ці сигнальні споруди називали «фігурами»). Коли козацька сторожа помічала ворога, то підпалювала ці бочки. Вогонь та дим від цих «фігур» помічали на сусідньому пості і підпалювали свої «фігури» і т.д. В результаті, звістка про ворожий напад дуже швидко доходила до козацького війська. 

Перегляньте відео  "Українські землі у складі Російської імперії на початку ХХ століття "

https://www.youtube.com/watch?v=Bp58FktWnMA

Перегляньте відео "Західноукраїнські землі в складі Австрійської імперії. ЗНО з історії України"

https://www.youtube.com/watch?v=GMGz4nIrx-Q

Всесвітня історія. 2 група, 1 курс

 30.05.2022

Шановні здобувачі освіти, продовжуємо навчання.

 

Тема: Громадянська війна в Іспанії1936-1939 рр.

1.  Опрацюйте § 15 підручника І.Щупак 10 кл Всесвітня історія,

 с. 101-104

https://lib.imzo.gov.ua/yelektronn-vers-pdruchnikv/10-klas/6-storya-ukrana--svt-ntegrovaniy-kurs-10-klas/

2. Зробіть запис в робочому зошиті із зазначенням теми та дати уроку.

3.  Чим можна пояснити поразку республіканців у громадянській війні?

Домашнє завдання: § 15, питання  1-7 с.104. Вивчіть дати на с. 104

 

 

Бажаю успіхів! Консультація відбудеться у відеочаті Вайбера. Усім попередньо налагодити зі мною контакт у Вайбері. Також можна надсилати відповіді на електронну пошту

 Громадянська освіта 2 група І курс

30.05.2022

Шановні здобувачі освіти, продовжуємо навчання

Майстерня громадянина:  Створюємо училищні правила разом

1. Необхідно повторити  розділ  ІУ «Демократичне суспільство та його цінності» підручника О.О.Гісем, О.О.Мартинюк Громадянська освіта 10 кл.

2. Зробіть запис в робочому зошиті із зазначенням теми та дати уроку.

3. Підготуйте опис молодіжного проекту за обраною вами темою.

Домашнє завдання: розділ  ІУ «Демократичне суспільство та його цінності» . Створіть нові правила, які можна застосувати в ПТУ.

 

 

Бажаю успіхів! Консультація відбудеться у відеочаті Вайбера. Усім попередньо налагодити зі мною контакт у Вайбері. Також можна надсилати відповіді на електронну пошту

  Історія України (факультатив)  2 група І курс

26.05.2022

Шановні здобувачі освіти, продовжуємо навчання

Тема: Основні напрямки розвитку української культури 

в ІІ пол. ХІХ ст - на поч.ХХ ст.

ОСНОВНІ ПОДІЇ 1860-1862 pp. – існування недільних шкіл у Наддніпрянщині 1862 р. – створення С. Гулаком-Артемовським першої української опери "Запорожець за Дунаєм" 1864 р. – заснування у Галичині першого українського професійного театру 1865 р. – відкриття Новоросійського університету 1875 р. – відкриття Чернівецького університету 1882 р. – під керівництвом М.Кропивницького в Єлисаветграді створено першу професійну трупу  Українська культура другої половини XIX ст., незважаючи на всі перепони, продовжувала успішно розвиватися. Цьому сприяли, по-перше, реформи 60–70-х років XIX ст. (скасування кріпосного права, судова, земська, міська, освітня реформи); по-друге, бурхливий розвиток капіталістичних відносин. В освіті зміни стали відчутними вже на межі 60-х років XIX ст. Молода інтелігенція, студенти, що об'єдналися в громади, активно займалися створенням недільних шкіл. У 1862 р. в Україні їх було понад 110. Викладання в багатьох із них велося українською мовою, видані були букварі та підручники, у тому числі "Буквар" Т. Шевченка. Але того ж таки 1862 р. царський уряд вирішив закрити недільні школи, а багато їх організаторів та викладачів було заарештовано. Політика реформ проводилась царизмом одночасно з політикою репресій проти української культури. Про це свідчив і відомий Валуєвський циркуляр 1863 р., який загальмував розвиток української культури. Лише з початку 70-х років XIX ст. в Україні пожвавлюється культурно-освітня діяльність. У цей час значну підтримку шкільній освіті стали надавати земства. Вони збільшують асигнування на утримання й будівництво шкіл. Від 1871 по 1895 pp. асигнування зростають у 6 разів. Нового удару по розвиткові української культури завдав Емський указ Олександра II у 1876 р. Але й після цього прогресивні тенденції в культурі не зникають. У 1865 р. з ініціативи М. Пирогова в Одесі було засновано Новоросійський університет. Було відкрито також Ніжинський історико-філологічний інститут, Харківський технологічний, Київський політехнічний, Катеринославський гірничий інститути. Певних здобутків у галузі освіти було досягнуто на Західній Україні: відкрито ряд вузів, у тому числі Чернівецький університет (1875), Львівський політехнічний інститут та Академію ветеринарної медицини, із 1869 р. запроваджувалось обов'язкове навчання дітей віком від 6 до 14 років. Новим явищем було виникнення громадських наукових організацій. При Київському університеті створюються наукові товариства: філологічне, математичне, фізико-медичне, психіатричне, акушерсько-гінекологічне, товариство дослідників природи, історичне товариство Нестора Літописця. На Західній Україні в 1873 р. було створене Літературне товариство ім. Т. Шевченка, яке в 1892 р. перетворене у Наукове товариство (НТШ). У товаристві існувало три провідні наукові секції – історико-філософська, філологічна й математично-природничо-лікарська, а також ряд комісій, у тому числі археографічна, бібліографічна, етнографічна, правова, статистична та ін. Значний внесок у зміцнення наукового потенціалу товариства зробив М. Грушевський, який очолював його роботу з 1897 по 1913 р. Наукові дослідження проводились в основному в університетах. Важливий внесок у розвиток магнетизму електротехніки зробив М. Д. Пильчиков, який тривалий час працював у Харківському університеті. М. Бекетов, завідувач кафедри хімії цього університету, вперше в світі став викладати курс фізичної хімії. Талановитий біолог і. Мечников, працюючи в Одеському університеті, створив учення про фагоцитоз та захисні властивості організму. У 1886 р. І. Мечников та М. Гамалія заснували в Одесі першу в Росії і другу в світі бактеріологічну станцію. У другій половині XIX ст. помітне піднесення відбувалося в гуманітарних науках, особливо в історичній. Широким визнанням користувалися праці М. Костомарова, який присвятив низку глибоких досліджень історії України періоду Руїни та Гетьманщини. Копітку працю над дослідженням історичних документів проводив В. Антонович, який саме тоді вивчав історію українського козацтва та гайдамацького руху. У 80-90 pp. XIX ст. почалась активна дослідницька діяльність молодого покоління істориків – О. Я. Єфименко, Д. І. Багалія, Д. І. Яворницького, М. С. Грушевського. У галузі дослідження історії української мови, літератури, фольклору плідно працював П. Житецький. Ряд важливих праць із проблем мовознавства належить О. Потебні. Кращі драматурги були також провідними режисерами і керівниками театральних труп. Професійний український театр виник на базі аматорських колективів, що діяли в 60–70 pp. XIX ст. У 1882 р. під керівництвом М. Кропивницького в Єлисаветграді було створено першу українську професійну трупу, до якої були запрошені М. Садовський, М. Заньковецька, О. Маркова, І. Бурлака та ін. У 1883 р. трупу очолив М. Старицький, а режисером залишився М. Кропивницький. На Західній Україні український професійний театр був заснований 1864 р. 0. Бачинським під назвою "Руська бесіда". У музичному мистецтві відзначалася творчість С. Гулака-Артемовського. У 1862 р. він створює першу українську оперу "Запорожець за Дунаєм". Основоположником української класичної музики був М. Лисенко, який в цей період написав чудові опери "Різдвяна ніч", "Утоплена", "Наталка-Полтавка", "Тарас Бульба", оперету "Чорноморці", опери для дітей "Пан Коцький", "Коза- Дереза" тощо. На Західній Україні слід відзначити творчість М. Вербицького. В українській архітектурі другої половини XIX ст. поширення набуває еклектизм різноманітних стилів. Найзначнішими здобутками в цей період відзначались архітектори О. Беретті (Володимирський собор, будинок Першої гімназії у Києві), В. Шредер (будинок оперного театру і театру Соловцова у Києві), П. Главка (будинок резиденції митрополита Буковини в Чернівцях). Таким чином, друга половина XIX ст. була складним і суперечливим періодом у розвитку української культури. Незважаючи на труднощі, культура збагатилася визначними здобутками практично в усіх провідних галузях.

 Історія України 2 група, І курс

 26.05.2022

Шановні здобувачі освіти, продовжуємо навчання.

 

Тема: Україна в 1943-1944 рр.  

1. Необхідно опрацювати § 35. Підручник  О.І.Пометун, Н.М.Гупан Історія України 10 кл.

2. Зробіть запис в робочому зошиті із зазначенням теми та дати уроку

3. Опрацюйте матеріал  с.225-235

Домашнє завдання: § 35.  1. Дайте відповіді на питання 1-11, подумайте над питанням 10 с.236.

Бажаю успіхів! Консультація відбудеться у відеочаті Вайбера. Усім попередньо налагодити зі мною контакт у Вайбері. Також можна надсилати відповіді на електронну пошту

 Історія України (факультатив)  2 група І курс

23.05.2022

Шановні здобувачі освіти, продовжуємо навчання

Тема: Культурні явища та процеси ІІ пол. ХІХст. - на поч.ХХ ст.

Українська культура другої половини XIX ст., незважаючи на всі перепони, продовжувала успішно розвиватися. Цьому сприяли: по-перше, реформи 1860–1870-х років (скасування кріпосного права, судова, земська, міська, освітня реформи); по-друге, бурхливий розвиток капіталістичних відносин.

В освіті зміни стали відчутними вже на межі 1860-х років. Молода інтелігенція, студенти, що об’єдналися в громади, активно займалися створенням недільних шкіл. У 1862 р. в Україні їх діяло понад 110. Викладання у багатьох із них велося українською мовою, видані були букварі та підручники, в тому числі “Буквар” Т. Шевченка. Але того ж таки 1862 р. царський уряд вирішив закрити недільні школи, а багато їх організаторів та викладачів було заарештовано.

Політика реформ проводилась царизмом одночасно з політикою репресій проти української культури. Про це свідчив і відомий Валуєвський циркуляр 1863 р., який загальмував розвиток української культури. Лише з початку 1870-х років в Україні пожвавлюється культурно-освітня діяльність. У цей час значну підтримку шкільній освіті стали надавати земства. Вони збільшують асигнування на утримання і будівництво шкіл. З 1871-го по 1895 рр. асигнування зростають у 6 разів. Нового удару по розвиткові української культури завдав Емський указ Олександра II у 1876 р. Але й після цього не зникають прогресивні тенденції в культурі. У 1865 р. з ініціативи М.Пирогова в Одесі засновано Новоросійський університет. Таким чином на українських землях діяло вже п’ять університетів. Було відкрито також Ніжинський історико-філологічний інститут, Харківський технологічний, Київський політехнічний, Катеринославський гірничий інститути.

Певних здобутків у галузі освіти було досягнуто на Західній Україні: відкрито ряд вузів, у тому числі Чернівецький університет (1875), Львівський політехнічний інститут та Академію ветеринарної медицини, з 1869 р. запроваджувалось обов’язкове навчання дітей віком від 6 до 14 років.

Новим явищем було виникнення громадських наукових організацій. При Київському університеті створюються наукові товариства: філологічне, математичне, фізико-медичне, психіатричне, акушерсько-гінекологічне, товариство дослідників природи, історичне товариство Нестора-літописця. На Західній Україні 1873 р. було створене Літературне товариство ім. Т.Шевченка, яке у 1892 р. перетворене у Наукове товариство ім. Т.Шевченка (НТШ). У товаристві існувало три провідні наукові секції – історико-філософська, філологічна й математично-природничо-лікарська, а також ряд комісій, в тому числі археографічна, бібліографічна, етнографічна, правова, статистична та ін. Визначний вклад у зміцнення наукового потенціалу товариства вніс М. Грушевський, який очолював його роботу з 1897-го по 1913 рр.

Наукові дослідження проводяться в основному в університетах. Визначний внесок у розвиток магнетизму електротехніки зробив М. Д. Пильчиков, який тривалий час працював у Харківському університеті. М. Бекетов, завідувач кафедри хімії цього університету, вперше в світі став викладати курс фізичної хімії. Талановитий біолог І. Мечников, працюючи в Одеському університеті, створив вчення про фагоцитоз та захисні властивості організму. 1886 р. І. Мечников та М. Гамалія заснували в Одесі першу в Росії і другу в світі бактеріологічну станцію. У другій половині XIX ст. помітне піднесення відбувалося в гуманітарних науках, особливо в історичній. Широким визнанням користувались праці М. Костомарова, який присвятив низку глибоких досліджень історії України періоду “Руїни” та Гетьманщини. Клопітку роботу над дослідженням історичних документів проводив В. Антонович, який саме тоді вивчав історію українського козацтва та гайдамацького руху. У 1880–1890 роках почалась активна дослідницька діяльність молодого покоління істориків – О. Я. Єфименко, Д. І. Багалія, Д. І. Яворницького, М. С. Грушевського. В галузі дослідження історії української мови, літератури, фольклору плідно працював П. Г. Житецький. Ряд важливих праць з проблем мовознавства належить О. О. Потебні.

У 1880-х роках відбувається розквіт українського театрального мистецтва. Це було зумовлене тим, що лише саме у театрі був можливим розвиток української мови. Кращі драматурги були також провідними режисерами і керівниками театральних труп. Професійний український театр виник на базі аматорських колективів, що діяли в 1860–1870 роках. У 1882 р. під керівництвом М. Кропивницького в Єлисаветграді створено першу українську професійну трупу, до якої були запрошені М. Садовський, М. Заньковецька, О. Маркова, І. Бурлака та ін. У 1883 р. трупу очолив М. Старицький, а режисером залишився М. Кропивницький. На Західній Україні український професійний театр був заснований 1864 р. О. Бачинським під назвою “Руська бесіда”.

У музичному мистецтві вирізнялася творчість С. С. Гулака-Артемовського. У 1862 р. він створює першу українську оперу “Запорожець за Дунаєм”.

Основоположником української класичної музики був М. В. Лисенко, який у цей період написав чудові опери “Різдвяна ніч”, “Утоплена”, “Наталка Полтавка”, “Тарас Бульба”, оперету “Чорноморці”, опери для дітей “Пан Коцький”, “Коза-дереза’’ тощо. На Західній Україні слід відзначити творчість М. М. Вербицького.

В українській архітектурі другої половини XIX ст. поширюється еклектизм різноманітних стилів. Найзначнішими здобутками в цей період відзначались архітектори О. В. Беретті (Володимирський собор, будинок Першої гімназії у Києві), В.О.Шредер (будинок оперного театру і театру Соловцова у Києві), П. Главка (будинок резиденції митрополита Буковини у Чернівцях).

Таким чином, друга половина XIX ст. була складним і суперечливим періодом у розвитку української культури. Незважаючи на труднощі, культура збагатилася визначними здобутками практично в усіх провідних галузях.

На початку ХХ ст. у культурній сфері чітко вимальовуються дві тенденції – збереження національно-культурної ідентичності (народництво) та пересадження на український ґрунт новітніх європейських зразків художнього самовиразу (модернізм). Своєрідною синтезною моделлю народництва і модернізму стала “нова школа” української прози (М. Коцюбинський, В. Стефаник, О. Кобилянська, М. Черемшина), яка в своїй творчості органічно поєднувала традиційні для вітчизняної літератури етнографізм, розповідь від першої особи та ін. з новітніми європейськими здобутками – символізмом та психоаналізмом.

В українській літературі першим модерністські гасла висунув у 1901 р. поет М. Вороний, який на сторінках “Літературно-наукового вісника” у програмному відкритому листі закликав повернутись до ідеї “справжньої запашної поезії”, тематично і жанрово розширити існуючі у тогочасній літературі рамки. Естафету у М. Вороного прийняла група галицьких письменників “Молода муза” (П. Карманський, В. Пачковський, О. Луцький та ін.), яка у 1907 р. оприлюднила свій маніфест, що містив критичні зауваження щодо реалізму в літературі та орієнтувався на загальноєвропейські зразки та тенденції.

Наприкінці ХІХ ст. – на початку ХХ ст. стиль модерн набуває поширення і в українській архітектурі, що знайшло свій вияв у геометрично чітких лініях споруд, динамічності їх форми. У цьому стилі побудовано залізничні вокзали Львова, Києва, Жмеринки, Харкова, перший в Україні критий ринок (Бессарабський). Найяскравішими постатями архітектурного модернізму були В. Жуков, О. Вербицький, М. Верьовкін та ін. Пошуки та експерименти архітекторів-модерністів мали на меті забезпечити максимальну функціональність будівлі, зберігши при цьому чіткість у лініях фасаду.

Українська скульптура початку ХХ ст. теж не уникла модерністських починань. Під впливом західних мистецьких шкіл формується ціла плеяда українських скульпторів-модерністів – М. Гаврилко, М. Паращук, В. Іщенко, П. Війтович та ін. Їхній творчості властиві контрастні світлотіньові ефекти та глибокий психологізм О. Архипенко збагатив мову пластики ХХ ст.: він змусив порожній простір стати органічним і дуже виразним елементом композиції. Руці цього майстра належать “Ступаюча жінка”, “Жінка, яка зачісується” та інші твори.

У живописі прихильниками модерністських експериментаторів були М.Жук, О.Новаківський, В. та Ф. Кричевські та ін.

Варто підкреслити, що український варіант модернізму був досить своєрідним і мав свої особливості. В силу того, що українські землі не мали власної державності, були роз’єднані і фактично перебувало в статусі провінцій, суспільний розвиток у них був уповільненим порівняно з провідними європейськими країнами, отже і конфлікти між цивілізацією і культурою, художником і суспільством не були такими гострими. Ці фактори і визначили приглушений, слабо виражений, нерозвинутий характер українського модернізму. Окремі злети світового рівня тільки відтіняли загальну провінційність та глибоку традиційність української культури.

Український модернізм не сформувався як національна самобутня течія, а виявлявся лише у творчості окремих митців. Цей стиль, особливо в літературі, зазнав значного впливу романтизму, що пояснюється як традицією, так і ментальністю українського народу, для якого романтизм є органічним елементом світобачення в будь-яку добу. Своєрідність українського варіанта модернізму полягає в тім, що він із естетичного феномена перетворився на культурно-історичне явище, став спробою подолання провінційності, другорядності, вторинності української національної культури, формою залучення до надбань світової цивілізації. Він ніби символізував перехід українського суспільства від етнографічно-побутової самоідентифікації, тобто вирізнення себе з-поміж інших, до національного самоусвідомлення – визначення свого місця і ролі у сучасному світі. 

 Всесвітня історія. 2 група, 1 курс

 23.05.2022

Шановні здобувачі освіти, продовжуємо навчання.

 

Тема: Процес утворення вогнищ війни на Далекому Сході, Африці та Європі

1.  Опрацюйте § 25 підручника І.Щупак 10 кл Всесвітня історія,

 с. 150-154

https://lib.imzo.gov.ua/yelektronn-vers-pdruchnikv/10-klas/6-storya-ukrana--svt-ntegrovaniy-kurs-10-klas/

2. Зробіть запис в робочому зошиті із зазначенням теми та дати уроку.

3.  Чому, на Ваш погляд, Ліга Націй не виправдала сподівань багатьох країн на збереження миру?

Домашнє завдання: § 25, питання  1-6 с.154. Вивчіть дати на с. 154

 

 

Бажаю успіхів! Консультація відбудеться у відеочаті Вайбера. Усім попередньо налагодити зі мною контакт у Вайбері. Також можна надсилати відповіді на електронну пошту

 Громадянська освіта 2 група І курс

23.05.2022

Шановні здобувачі освіти, продовжуємо навчання

Тема: Як і для чого створюються і діють дитячі й молодіжні громадські об'єднання?

1. Необхідно опрацювати розділ  ІУ «Демократичне суспільство та його цінності» підручника О.О.Гісем, О.О.Мартинюк Громадянська освіта 10 кл, Тема 6 с.89-93

2. Зробіть запис в робочому зошиті із зазначенням теми та дати уроку.

3. Підготуйте опис молодіжного проекту за обраною вами темою с.93

Домашнє завдання: розділ  ІУ «Демократичне суспільство та його цінності» Тема 6 с.89-93

1. Дайте відповіді на питання 1-11 с.93

 

 

Бажаю успіхів! Консультація відбудеться у відеочаті Вайбера. Усім попередньо налагодити зі мною контакт у Вайбері. Також можна надсилати відповіді на електронну пошту

 Історія України 2 група, І курс

 19.05.2022

Шановні здобувачі освіти, продовжуємо навчання.

 

Тема:  Розгортання опору окупантам і початок вигнання німецьких військ і їх союзників

1. Необхідно опрацювати § 34. Підручник  О.І.Пометун, Н.М.Гупан Історія України 10 кл.

2. Зробіть запис в робочому зошиті із зазначенням теми та дати уроку

3. Опрацюйте матеріал  с.217-225

Домашнє завдання: § 33.  1. Дайте відповіді на питання 1-10, подумайте над питанням 10 с.225.

Бажаю успіхів! Консультація відбудеться у відеочаті Вайбера. Усім попередньо налагодити зі мною контакт у Вайбері. Також можна надсилати відповіді на електронну пошту

 Історія України (факультатив)  2 група І курс

19.05.2022

Шановні здобувачі освіти, продовжуємо навчання

Тема: Суспільно-політичний та культурний розвиток західноукраїнських земель

 в ІІ пол. ХІХ ст.

 Пригадайте: 1. Які основні зміни відбулися в Російській імперії в результаті реформ 60-70-х років? 2. Назвіть основні особливості суспільно-політичного розвитку Галичини у першій ХІХ ст.

 

1. Конституційні реформи 60-х рр. в Австрійській імперії

Революція 1848–1849 рр. хоч і зазнала поразки, але спричинила процес, який завершився перетворенням Австрійської імперії на конституційну Австро-Угорську монархію. У перше десятиліття після революції в імперії панувала реакція, яка за прізвищем міністра внутрішніх справ Олександра Баха дістала назву бахівської. Реакція не призвела до відродження старих порядків, а стала формою, в якій відбувалося перегрупування сил в імперії. Найвпливовішими силами були національні еліти (угорська, чеська, польська та ін.), що знаходились в опозиції до імперського центру. Знайдення спільної мови з ними рятувало імперію від розпаду. Прискорили цей процес дошкульні поразки Австрійської імперії на міжнародній арені. Попервах Австрія програла війну Франції та П’ємонту в 1859 р. і не змогла перешкодити процесові об’єднання Італії, а 1866 р. зазнала поразки від Пруссії.

Ці поразки мали далекосяжні наслідки:

·   перемоги невеликого королівства П’ємонт, що боролося за об’єднання всіх італійських земель в єдиній державі, стали прикладом для провідників народів, переділених між різними імперіями;

·   австрійські правлячі кола змушені були в 1860 р. відновити, конституцію. Було створено двопалатний законодавчий орган – Державна Рада. У 1861 р. австрійські володіння було визначено як автономні краї з власними представницькими органами – сеймами, хоч і з обмеженими повноваженнями;

·   після поразки від Пруссії Австрія вже не сприймалася як німецька держава і стала об`єднанням 11 націй чи їх частин, жодна з яких не становила більшості.

Аби не допустити неконтрольованого розвитку подій, у 1867 р. було укладено угоду, що містила австро-угорський компроміс, внаслідок якого Австрійська імперія перетворилася на дуалістичну Австро-Угорську монархію. Імперію були розділено на австрійську – Цислейтанія (крім інших земель до неї увійшли українські землі Галичини й Буковини) та угорську – Транслейтанія (крім інших земель до неї увійшло Закарпаття) частини. Австрійську частину монархії переділили на автономні коронні краї, утворення яких було довільним і закладало протистояння двох чи декількох націй. На лавіруванні між різними інтересами, на протистоянні націй, в якому імперський центр виступав як арбітр, і базувалася влада австрійського цісаря. Це була суттєва зміна базового державотворчого принципу – централізм поступався місцем федералізму. Найбільшим з коронних країв зі столицею Львів було королівство Галичини і Лодомерії з великим князівством Краківським і князівствами Освенцимським і Заторським, до якого входили Східна Галичина і (тимчасово) Північна Буковина з переважно українським населенням.

Стосовно Галичини австро-угорський компроміс було доповнено австро-польським, що намітився ще в роки реакції, а перші його реальні плоди проявились у перші роки конституційних реформ. У 1860 р. міністром внутрішніх справ Австрійської імперії призначили поляка Агенора Голуховського. Він, коли ще був намісником у Галичині, доклав усіх зусиль для встановлення польського домінування в краї. Систему виборів до Галицького сейму було влаштовано так, що поляки одразу діставали більшість. За умов компромісу намісник Галичини обов’язково мав призначатися з польських аристократів (1866 р. їм знову став Голуховський), а у Відні польські інтереси мав захищати міністр у справах Галичини. Вся соціальна, економічна та освітня політика була спрямована насамперед на задоволення польських інтересів. Польську мову офіційно впровадили в адміністрації, судочинстві, органах самоуправління, Львівському та Ягеллонському університетах.

Така пропольська орієнтація імперського центру була зумовлена наростаючим протистоянням із Російською імперією, проти якої поляки неодноразово піднімали повстання (1830–1831, 1863–1864 рр.), а також оцінкою українського руху як проросійського.

Попри свою недосконалість конституційні реформи 60-х рр. ХІХ ст. в Австрійській імперії мали далекосяжні наслідки:

·   вони створили міцний фундамент для розгортання національно-політичних рухів;

·   всім народам імперії було відкрито шлях до здобутків європейської демократії, стимулюючи, а подекуди – просто змушуючи слабших до прискореного розвитку, аби зрівнятися з політично сильнішими;

·   українському руху було дано новий імпульс. Декларування, хоч і формальне, рівності всіх народів імперії пробуджувало національну гідність – першу, необхідну підставу національного відродження, давало законну основу домагатися всіх належних народові прав;

·   утвердження парламентаризму поступово змінювало суспільну психологію. Маси населення з мовчазних підданих перетворювались у співносіїв влади, громадян. Парламентська й навколопарламентська діяльність, що зосереджувалась у двох інституціях – Державній раді у Відні та Галицькому крайовому сеймі у Львові – стали невід’ємною частиною політичного життя Галичини.

 

2. Галицький сейм

Законодавчою основою для формування Галицького крайового сейму були два документи: Крайовий статут та Сеймова виборча ординація 1861 р. Компетенція сейму, визначена лише 1873 р., обмежувалась цариною культури, освіти, аграрних відносин тощо.

Структура сейму і система виборів до нього під соціальним кутом зору були яскравим зразком перехідної епохи, оскільки вони поєднували елементи середньовічного станово-представ­ни­цького права з парламентсько-демократичними тенденціями нового часу. Виборче законодавство відображало характерне для свого часу розуміння суспільства як об’єднання різних груп громадян, відмінних за «соціальним і фаховим становищем, заслугами перед державою, способом життя і політичної свідомості». Представницький орган, тобто сейм, мав захищати інтереси цих груп відповідно до їхньої «заслуже­ності», яку визначав майновий і фаховий ценз. Вибори до сейму відбувалися раз на 6 років.

Галицький крайовий сейм складався зі 150 послів від шести суспільних категорій. Загалом безпосередні виборці становили 10% населення (серед селян, які складали 95,5% населення краю, – 8,8%).

Такий виборчий закон забезпечував половину місць у сеймі послам «від народу». Теоретично всі ці мандати могли вибороти селяни, міщани або їхні представники, що зумовлювало гостру передвиборну боротьбу правлячих кіл за голоси простого люду.

Орієнтація виборчого закону на становий, а не на національний склад ставила українське населення Галичини в нерівні умови через його переважно селянський характер. Українці теоретично могли отримати лише третину місць. Таку кількість, тобто 51 мандат, українці здобули тільки під час перших виборів у 1861 р. Подальші вибори відзначалися зменшенням українського представництва. У 1883 р. воно було найменшим – 12 послів.

 

3. Польські та єврейські рухи на західноукраїнських землях у другій половині ХІХ ст.

Після ліквідації польської державності перед польським визвольним рухом стояло завдання відновлення держави, об’єднання в ній всіх польських земель, переділених трьома імперіями.

Найбільш сприятливі умови для розгортання польського національно-визвольного руху після придушення польського повстання 1863–1864 рр. в Російській імперії склалися в Австрійській імперії (з 1867 р.– Австро-Угорській монархії), де внаслідок польсько-австрійського компромісу Галичина отримала автономію, в якій провідні позиції зайняли поляки. Творці компромісу плекали надію перетворити Галичину в «польський П’ємонт», навколо якого в майбутньому відбудеться об’єднання польських земель в межах історичних кордонів (тобто 1772 р.). У Галичині мала сформуватися модель майбутньої Польської держави. Галицькому сейму в тій системі належала визначальна роль. Він, з одного боку, розглядався як наступник сеймів давньої Речі Посполитої, що засвідчувало неперервність державотворчих традицій, а з іншого, будучи єдиним парламентом на землях переділеної Польщі, мав служити інтересам усього народу, бути виразником його волі перед світом.

Таких позицій дотримувались з краківські консерватори (стальчики). Крім того, вони засуджували будь-які насильницькі дії та закликали польське суспільство зайняти лояльну позицію щодо австрійського імператора, який, згідно з міжнародними угодами, був законним спадкоємцем польського престолу. У політиці щодо українського населення вони закликали польську громадськість піти на компроміси.

Стальчики, хоча й були чисельно невеликою групою, обіймали майже всі провідні державні посади, впливаючи на польську політику імператора.

Політичними суперниками стальчиків були східногалицькі консерватори (подоляки), краківські та львівські ліберал-демократи. Останні вимагали від імператора надання полякам таких самих прав, що й угорцям, і проведення виборчої реформи. Подоляки, хоча загалом підтримували стальчиків, категорично відкидали можливість будь-якої згоди з українцями. Обидві вказані течії (консервативна і ліберальна) були в основному репрезентовані польською аристократією, яка міцно тримала владу в Галичині.

У другій половині ХІХ ст. вирізнились і нові напрями в польському русі – людовий (народний або селянський) і соціалістичний, які набирали силу і на початку ХХ ст. зайняли провідні позиції. Їх поява була характерною ознакою нової доби, коли швидко зростала громадська самосвідомість широких верств населення, формувалися масові політичні рухи. Ідея опіки вищих класів над народом відходила в минуле. Селянство й робітники дедалі голосніше заявляли про своє право самостійно висловлювати та обстоювати власні інтереси.

Нові течії, хоча й були політичними противниками консерваторів і лібералів, в українському питанні не запропонували нічого нового. Єдине, в чому вони виступали спільно з українським рухом,– це вимоги щодо виборчої реформи і за соціальних прав населення. Право українського населення на власну державу, а тим паче в Галичині, категорично заперечувалося.

Крім української та польської, впливовою громадою краю була єврейська. На 1880 р. вона складала 11,52% населення Галичини. Основна маса євреїв проживала в містах і містечках, проте наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. характерною особливістю Галичини стало зростання єврейської громади на селі. По селах євреї були в основному корчмарями, лихварями, управителями маєтків тощо. Така станова структура єврейської громади небезпідставно сприймалась українським селянином як недружня, проте єврейських погромів, як в Російській імперії, тут не було.

У політичній площині єврейська громада, а надто її еліта, була схильна до мирного співіснування з владою, отже до співпраці з поляками. Деякі з них навіть закликали до добровільної польської асиміляції. Багато хто з євреїв став щирим польським патріотом (єврей з походження, поляк за усвідомленням, уподобанням). Але така тенденція в єврейській громаді тривала тільки до початку 90-х рр. Це зумовлювалося тим, що у польському русі почав зростати антисемітизм. Реакцією на нього стало поширення ідей сіонізму. Ідеалом сіоністів було утворення єврейської держави в Палестині, а головною метою в Галичині – боротьба за збереження єврейської національної ідентичності. Така зміна пріоритетів у єврейському русі позначилась і на українсько-польському конфлікті: євреї в ньому зайняли переважно нейтральну позицію, а подекуди підтримували українців.

 

Запитання і завдання

1. Які конституційні реформи було проведено в Австрійській імперії та як вони позначалися на українському населенні Галичини?

2. Охарактеризуйте систему виборів до Галицького сейму?

3. Яка його роль Галицького сейму в становленні політичної культури українського населення краю?

4. Як розвивався польський рух в Галичині?

5. Які течії існували в польському русі Галичини? Яке було їх ставлення щодо українського руху?

6. Яку роль відігравала єврейська громада в суспільно-політичному житті Галичини?