Тема: Адміністративно-територіальний
устрій західноукраїнських земель у складі Австрійської імперії.
ОСНОВНІ ПОДІЇ
1775 р. -
Константинопольська конвенція між Австрією і Туреччиною. Загарбання
австрійськими Габсбургами Буковини 70-80-ті pp. XVIII ст. – реформи Марії-
Терезії та Йосифа II
1782 р. – указ
імператора Йосифа II про ліквідацію особистої залежності селян 1810–1815, 1831
pp. – "Холерні бунти" на Закарпатті
1816 р. –
заснування в Перемишлі "Товариства галицьких греко-католицьких священиків
для поширення письмами просвіти і культури серед вірних"
1820-1830 pp. –
виступи опришків на чолі з Мироном Штолюком у Східній Галичині та Північній
Буковині
1833-1837 pp. –
діяльність "Руської трійці"
1837 р. – видання
"Руською трійцею" у Будапешті альманаху "Русалка
Дністровая"
1843–1844 pp. –
селянські виступи під проводом Лук'яна Кобилиці у Північній Буковині
1848 р., 2 травня –
виникнення Головної руської ради
1848 р., 15 травня
– ухвалення у Відні закону про скасування кріпосного права у Східній Галичині
1848 р., червень –
перший слов'янський конгрес у Празі
1848 р., 9 серпня –
ліквідація кріпосного права на Буковині
1848 р., листопад –
1849 р. – селянський рух під проводом Лук'яна Кобилиці у Північній Буковині
1851 р. – розпуск
австрійським урядом Головної руської ради
Адміністративно-територіальний
устрій та регіональний поділ українських земель у складі Австрійської імперій
У складі
Австрійської імперії землі, заселені українцями, належали до різних
адміністративних одиниць імперії. Влада Австрії так само не звертали уваги на
етнічний склад населення, коли проводили адміністративно-територіальне
розмежування. Так, східногалицькі землі (де більшість становили українці) і
західногалицькі землі (де більшість становили поляки) потрапили в одну
адміністративно- територіальну одиницю, названу "Королівством Галичини і
Ладомерії" зі столицею у місті Львові. У представницькому органі краю
впевнено порядкувала польська шляхта, хоча й вона не була вирішальною силою
місцевого управління. Повнота всієї адміністративної влади зосереджувалася в
руках губернатора, згодом – намісника, якого призначав сам імператор.
"Королівство" поділялося на 18 округів (дистриктів), із яких 12
складали українську частину краю. Окремим округом до 1861р. до
"Королівства" входила Буковина (також без етнічного поділу, хоча в
Північній Буковині переважало українське населення, а Південній – румунське).
Закарпатська
Україна підпорядковувалася Пожонському намісницькому управлінню Угорського
королівства і поділялася на чотири комітати. Уся влада у комітетах належала
адміністраторам, які призначалися з числа великих землевласників. Переважну
частину населення краю складали селяни-русини, закріпачені угорськими
землевласниками.
Із загального числа
населення українці складали у Східній Галичині – 71 %, на Буковині – 69 %, на
Закарпатті – 40 %.
Усе населення
Наддніпрянської України поділялося за становою ознакою на дворянство,
духівництво, міщан і селян. Переважну частину населення становили селяни.
Становище селян було різним. Щонайменше 40–45 % селян становили кріпаки.
Існували також державні селяни, які не були особисто залежними, мали можливість
вести власне господарство, віддаючи чверть своїх прибутків як податок державі.
На
західноукраїнських землях селяни також становили переважну більшість населення.
Власної національної еліти українці краю фактично не мали, вона була
полонізована або румунізована. Єдиним представником освічених верств у Східній
Галичині та на Закарпатті було греко-католицьке духівництво, яке й
започаткувало на цих землях національне відродження. На Буковині опір румунізації
чинила лише нечисельна верства православних священиків.
Отже, на рубежі
XVIII–XIX ст. українські землі у складі Російської та Австрійської імперій
опинилися в різних умовах, що зумовлювало і відмінності в їхньому розвитку.
Провідною ідеєю, яка в XIX ст. надихала українських патріотів, стало
усвідомлення належності до єдиного народу, хоча розірваного навпіл і
поневоленого двома імперіями.
Немає коментарів:
Дописати коментар