Факультатив Історія України 3 група І курс

Тема: Культурні явища та процеси ІІ пол.ХІХ ст. – на поч.ХХ ст.

План

1. Піднесення української культури

2. Освіта

3. Розвиток науки і літератури

Особливість розвитку української культури другої половини XIX ст. полягала в тому, що з середини XIX ст. у культуротворчих процесах вимальовуються певні закономірності, властиві багатьом народам Європи, що перебували під імперською владою й торували шлях до незалежності. Якщо в першій половині XIX ст. пошук шляхів еволюції національної культури спирався насамперед на національну минувшину, її ідеалізацію (особливо козацько-гетьманської доби), то в другій половині XIX ст. відбулася трансформація суто культурницького руху в рух національно-визвольний, завданням якого стало вирішення широкого спектру соціально-економічних і політичних проблем - від повалення самодержавства та скасування кріпацтва до створення інфраструктури української культури.

У другій половини XIX ст. зрілішою та згуртованішою стає інтелігенція, яка висуває новий принцип національного визволення -"повернення обличчям до народу", що передбачав духовне, а згодом і політичне самовизначення. Важливим було й те, що впровадження саме цієї ідеології відкрило мовну та етнічну єдність усіх українських земель як передумови культурного, а згодом і політичного об´єднання українців. На цій основі формується і національний менталітет.

Формування національної еліти відбувалося в умовах жорсткого тиску цензури, заборон та утисків. Особливо це відчувалося на Лівобережжі, де асиміляторські заходи царського уряду протягом 60-90-х років XIX ст. регламентували національно-культурне життя (серед 11 наказів царського уряду, що забороняли користуватися українською мовою, найжорсткішими були Валуєвський циркуляр 1863 р. та Емський акт 1876 p.).

В умовах тотального тиску влади представники національної духовної еліти розгорнули широкий просвітницький рух. Поштовхом до нової хвилі просвітництва в Україні стало заснування в Петербурзі журналу "Основа", який видавався у 1861-1862 pp. (протягом 22 місяців) не лише російською, а й українською мовами. На його сторінках друкувались етнографічні, "фольклорні, літературно-художні та критичні праці В. Білозерського, П. Куліша, М. Костомарова, М. Максимовича. Там же, в Петербурзі, коштом В. Тарновського та Г. Галагана відкрилася друкарня, де видавались українські твори Г. Квітки-Основ´яненка, І. Котляревського, Т. Шевченка, П. Куліша, вперше друкувалися твори Марка Вовчка. Саме в "Основі" М. Костомаров видав ряд статей, присвячених основним проблемам українського світогляду. Він відзначав в українцях "сильно розвинений індивідуалізм, нахил до ідеалізму, глибоку внутрішню релігійність і демократизм, замилування до свободи, нехіть до сильної влади".

У народному середовищі будителями національної свідомості виступила молода генерація українських інтелектуалів - студенти Київського університету св. Володимира: В. Антонович, П. Житецький, П. Чубинський, Т. Рильський та інші, які утворили кістяк першої громадсько-просвітницької організації "Київська Громада" (1859-1863). Згодом вона стала основним культурно-просвітницьким осередком, що згуртував навколо себе прогресивну інтелігенцію Києва.

Натхненна прикладом киян, інтелігенція Полтави, Харкова, Чернігова, Одеси створила свої "Громади", яких усього в Україні було близько 100. Усіх членів "Громад" об´єднувала національна ідея, що розвивалася на демократичному ґрунті: віра в можливість досягнення національного самовизначення, любов до України, повага до українського народу, гордість за надбання духовної та матеріальної культури.

Доробком "громадівців" було й створення недільних шкіл з українською мовою навчання, видання для них підручників рідною мовою, збирання та публікування фольклору, вивчення та пропаганда історії та етнографії України, складання українсько-російського словника. Але циркуляром 1863 р. діяльність "Громад" заборонялася, як заборонялося й користування українською мовою. Один з перших дослідників української культури І. Огієнко писав: "Українську інтелігенцію відірвали од народу і заборонили промовляти до нього рідною мовою".

Громадівський рух в Наддніпрянщині відновився на початку 70-х років XIX ст., коли послабшала цензура. Разом зі старими членами в громадівські організації приходить молодь, переважно студентська. Ідеї, що зародилися серед молодших членів "Київської Громади", найбільше відбилися в працях М. Драгоманова, який розглядав національно-визвольний рух як головний фактор відновлення української державності. Він проголошував права людини і громадянина як необхідну умову особистої єдності і розвитку; самоврядування - як основу руху до соціальної справедливості; політичну свободу - як засіб повернення української нації до родини націй культурних. Його погляди стосувалися питань державотворення. Але, на відміну від представників російської інтелігенції, які прагнули радикальних змін в імперії, українська духовна еліта здебільшого була прихильником еволюційного шляху розбудови нової України.

У другій половині XIX ст. активізується процес консолідації інтелектуальної еліти східно- і західноукраїнських земель, що входили до різних імперій. Саме в 60-ті роки, коли на Лівобережній Україні посилились утиски царату щодо української культури, в західноукраїнських землях інтелігенція відчувала, хоч і досить обмежено, деякі політичні права та свободи, намагаючись втілити їх у справу національного та духовного визволення. Тому звідси й починається український П´ємонт (рух за об´єднання нації - політичне, духовне, державне)3.

Справі культурно-національного відродження сприяло заснування 1868 р. у Львові громадського товариства "Просвіта" начолі з А. Вахняниним. Дуже скоро в містах і містечках Галичини з´явились його філії, що об´єднували прогресивну інтелігенцію не тільки цього регіону, а й Буковини, а згодом і Східної України. У роботі "Просвіти" брали участь В. Барвінський, Ю. Федькович, І. Франко, М. Коцюбинський, Г. Хоткевич, Л. Українка та ін. Головним завданням "Просвіти" було поширення освіти серед народу, підвищення його загальнокультурного рівня та сприяння формуванню національної свідомості. Для цього в 77 її філіях було засновано близько трьох тисяч читалень та бібліотек, здійснювалися театралізовані вистави тощо.

Вінцем об´єднання національної духовної еліти стала спільна робота інтелігенції Наддніпрянщини та Галичини в 70-х pp. XIX ст. Спочатку ця робота проходила під егідою Північно-Західного відділі Російського географічного товариства (1873-1875), що згуртував навколо себе провідні культурні сили України: етнографів, істориків, мовознавців, літераторів, композиторів, драматургів. У його рамках проводилися археологічні з´їзди, видавалися наукові праці з історії, етнографії, мовознавства, поширювались українські літературні твори. Товариство стало першим науковим українознавчим осередком.

Після Емського акту (травень 1876) знову посилилась цензура в східноукраїнських землях; епіцентром культурного відродження, об´єднання інтелектуального потенціалу всієї України став Львів. Тут у 1873 р. було засновано Наукове товариство ім. Т. Г. Шевченка (НТШ ім. Т. Г. Шевченка), яке понад 15 років очолював М. Грушевський. Воно об´єднувало майже всіх провідних східно- та західноукраїнських учених, а також науковців з європейських країн. Поруч з М. Грушевським працювали мовознавці А. Кримський, Б. Грінченко, літератори та публіцисти В. Гнатюк, І. Франко, М. Павлик, історики Ф. Вовк, В. Антонович, композитор Ф. Колесса та багато інших. Після реорганізації (1892) НТШ ім. Т. Г. Шевченка виконувало функції академії наук. Протягом 90-х років XIX - початку XX ст. вийшли його збірники: "Записки Наукового товариства ім. Т. Г. Шевченка", "Збірник математично-природничої та лікарської секції", "Етнографічний збірник", "Пам´ятки українсько-руської мови та літератури", "Літературно-науковий вісник", "Українська видавнича спілка" та ін.

Завдяки плідній роботі інтелігенції всієї України саме на галицькому ґрунті просвітницький рух збудив народ до бажання здобувати знання, виховував патріотичні почуття, естетичні смаки. Тут, у Галичині, засновувались україномовні школи, незважаючи на спротив польських чиновників та уряду. Галичани організували власні приватні школи, прагнули заснувати другий, осібний від спольщеного та знімеченого у Львові, університет.

Галичани, які дійсно відчували справжній культурний ренесанс, своєю натхненною працею вагомо впливали на діячів культури зі Східної України: вони допомагали видавати твори П. Мирного, Л. Українки, М. Коцюбинського та інших письменників. І наддніпрянські українці розуміли, що тиск збоку царського уряду можна обійти, принаймні у видавничій справі. Культурні зв´язки між східно- і західноукраїнськими землями відтоді вже ніколи не поривалися (за винятком міжвоєнного періоду 1919-1939).

Усвідомлення національного об´єднання, принаймні на духовному рівні, було вістрям усього просвітницького руху. Нова генерація української інтелігенції не закликала народ до збройних повстань. Це була в основі своїй ліберальна інтелектуальна еліта, що засновувала недільні школи (П. Куліш, О. Кониський), працювала в університетах (М. Драгоманов, М. Костомаров, М. Грушевський), займалася меценатством (родини Ханенків, Терещенків, Бродських), у літературних та публіцистичних творах розвінчувала вади політичного устрою і вишукувала шляхи національного самовизначення.

Отже, можна констатувати, що в другій половині XIX ст. народилася нова генерація української інтелігенції, що вийшла з народу. У цьому середовищі формувалася національно-духовна еліта, яка висунула ідеологію нерозривного зв´язку зі своїм народом, консолідувалася в єдине національне ціле і засобами широкого просвітницького руху вела українців до соціально-політичного, національного та духовного визволення.

Інтегруючим чинником українського культуротворчого процесу була всеукраїнська літературна мова. Витворена Т. Шевченком, вона і в другій половині XIX ст. виступала каталізатором національно-духовного відродження українського народу. Вихід Шевченкового "Кобзаря" став епохальним явищем у цьому процесі, визначивши демократичний напрям у розвитку української літератури на засадах критичного реалізму.

У напрямі критичного реалізму працювала плеяда талановитих митців. Видатна письменниця Марко Вовчок (1833-1907, "Народні оповідання", "Інститутка", "Маруся", "Панська воля", "Кармелюк" тощо) з великою любов´ю змалювала образи простих кріпаків та їх боротьбу проти соціального гніту. Байкар Леонід Глібов (1827-1893) в алегоричній формі показав безправне становище селянства. Анатолій Свидницький (1834-1871) створив перший реалістичний соціально-побутовий роман "Люборацькі".

Великою популярністю користувалися збірки Павла Грабовського (1864— 1902), ліричні поезії Степана Руданського (1830-1873), твори Павла Чубинського (1839-1884)´. Значний внесок у розвиток української літератури зробили письменники Пантелеймон Куліш (1819- 1897,"Чорна рада"), Борис Грінченко (1863-1919, збірки поезій та повісті), поети Олександр Кониський (1836-1900), Яків Щоголів(-1898) та ін.

Класичні зразки соціально-побутової повісті та побутово-психологічного оповідання створив Іван Нечуй-Левицький (1838-1918). У високохудожній формі він змалював життя, побут та психологію різних верств населення України ("Микола Джеря", "Кайдашева сім´я", "Запорожці", "Маруся Богуславка" та ін.). Ольга Кобилянська (1863-1942, "Земля") та Панас Рудченко, що працював під псевдонімом Панас Мирний (1849-1920, "Хіба ревуть воли, як ясла повні", "Повія") у своїх творах відтворили енциклопедію розвитку пореформеного суспільства в Україні.

Значний вплив на українську інтелігенцію справила громадянська та патріотична спрямованість творів Михайла Коцюбинського (1864-1913, "П´ятизолотник", "Дорогою ціною", "Fata Morgana" та ін.) та Лесі Українки (1871-1913, "Досвітні вогні", "Без надії сподіваюсь", "Слово, чому ти не твердая криниця" тощо). їхні твори стали яскравим взірцем соціально-психологічного дослідження реального життя усіх верств та соціальних прошарків в Україні за умов капіталізації суспільства.

Нові горизонти мислення, перехід до психологічної прози, що висвітлювала особистісне буття людини, знаменує творчість Івана Франка (1856-1916) - письменника, вченого, громадського діяча, літературна, публіцистична й наукова спадщина якого в повному обсязі досі не опублікована. Він створив класичні зразки громадянської, філософської та інтимної лірики ("З вершин і низин", "Зів´яле листя", "Каменярі", "Гімн"), змалював жорстоку експлуатацію робітників ("Ріпник", "На роботі", "Борислав сміється"), дав ключ до філософського розуміння історичних подій в Україні ("Захар Беркут", "Моїсей"). Під впливом І. Франка розвивалася творчість найближчих його послідовників - М. Павлика (1853-1915), В. Стефаника (1871-1931), М. Черемшини (1874-1927). Закарпатську літературу найяскравіше репрезентував Юрій Федькович (1834-1888, "Кам´яний хрест"). Розвиток літературного процесу пов´язаний з поширенням публіцистики - жанру, в якому найвидатнішими представниками в Україні, безперечно, були І. Франко і М. Драгоманов.

І. Франко - найвизначніший в українській літературі перекладач з усіх європейських мов - збагатив українську культуру взірцями перекладів найкращих творів світової літератури. Учень і тривалий період прибічник М. Драгоманова, його найближчий послідовник у публіцистиці та літературознавстві, І. Франко став на рубежі століть одним з провідних діячів культурного, національно-визвольного руху в Україні. Його публіцистичні твори відіграли визначальну роль у розвитку культуротворчих процесів кінця XIX - початку XX ст., особливо у формуванні світоглядних засад української національної інтелігенції.

Історія України 2 група ІІ курс

Тема: Повторювально-узагальнюючий урок

1.     Україна в повоєнний період (1945 -1955)

2.     Україна в умовах десталінізації (1956-1964)

3.     Україна в період системної кризи радянського (1965-1984)

4.     Відновлення незалежності України (1985-1991)

5.     Становлення України як незалежної держави (1992-2013)

6.     Творення нової України ( з 2014 р)

7.     Релігійне життя

8.     Культура, освіта, наука.

9.     Історія рідного краю

10.   Видатні люди нашого краю

Бажаю успіхів! Консультація відбудеться у відеочаті Вайбера.

Всесвітня історія 3 група І курс

Тема: Латинська Америка. Особливості економічних і 

політичних процесів у регіоні

1.Опрацювати  § 23 підручника, с. 144 -147

2. Уважно перечитайте документ на с.145. Дайте визначення терміну «революційний каудилізм».

3. Передумови утвердження диктаторських режимів у Латинській Америці. Зробіть конспект

 Домашнє завдання :

1. Дайте відповіді на питання на с.147.

2. Поясніть значення поняття олігархія.

Бажаю успіхів! Консультація відбудеться у відеочаті Вайбера.

Факультатив Історія України 3 група І курс

Тема: Суспільно-політичний та культурний розвиток

західно-українських земель в ІІ пол. ХІХ ст.

1. Політизація національного руху й утворення перших політичних партій: 

а) Русько-українстької радикальної партії "РУРП"
б) Української Національно-демократичної партії "УНДП"

2. Діяльність культурно-освітнього товариства "Просвіта" 

1. На межі ХІХ—ХХ ст. український національний рух перейшов до третього — політичного етапу, у ході якого народи перетворюються на нації. Політизації руху  сприяли не тільки приклад Європи, а й відверті прояви імперського гноблення, яким не можна було протистояти лише науковою та культурницькою діяльністю.

Політизація українського національного руху — історичний процес переходу українського руху до національного відродження, у ході якого українська громадськість усе частіше вдавалася до масових громадсько-політичних дій, формування політичних партій, використання парламентських інструментів у боротьбі за інтереси українського народу.

РУСЬКО-УКРАЇНСЬКА РАДИКАЛЬНА ПАРТІЯ (РУРП). Перша українська політична партія сучасного типу: з масовим реєстрованим членством, структурою та програмою. Заснована 4 жовтня 1890 року з ініціативи Івана Франка, Михайла Павлика, В'ячеслава Будзиновського, Євгена Левицького, Кирила Трильовського й інших на основі гуртків "драгоманівців", що існували у Львові наприкінці ХІХ століття. У 1899 році розпалася на три частини, внаслідок чого сформувались основні політичні сили українців Галичини: національні демократи, радикали, соціал-демократи.
Перша українська політична партія сучасного типу: з масовим реєстрованим членством, структурою та програмою. Заснована 4 жовтня 1890 року з ініціативи Івана Франка, Михайла Павлика, В'ячеслава Будзиновського, Євгена Левицького, Кирила Трильовського й інших на основі гуртків "драгоманівців", що існували у Львові наприкінці ХІХ століття. У 1899 році розпалася на три частини, внаслідок чого сформувались основні політичні сили українців Галичини: національні демократи, радикали, соціал-демократи.
Історія. В основі політичної програми — соціалізм, демократія, ідеї кооперації та модернізація. Партія перебувала в перманентних конфліктах з Греко-католицькою церквою, провідною на той час інституцією українців в Галичині. Проголошувала ідею єдності українського народу, розділеного державними кордонами Австро-Угорської та Російської імперій.

Заснована з ініціативи Івана Франка, Михайла Павлика, В'ячеслава Будзиновського

, Євгена Левицького, Северина Даниловича, Кирила Трильовського й інших на з'їзді, що відбувався 4-5 ж року у Львові під головуванням І.Франка.

З'їзд схвалив програму партії, яку підготували Іван Франко, Северин Данилович, Михайло Павлик.

РУРП була першою українською політичною партією європейського зразка — з суцільною програмою, масовою організацією і реєстрованим членством. В основу програми покладено етичний і науковий соціалізм на демократичній і кооперативній базі, людську гідність для всіх і всеукраїнську єдність (соборність всіх українських земель). Проголошувалася головна мета: пробудження свідомості мас, перетворення їх на політичну силу, з вимогами якої мусила би рахуватися влада.

Радикальний рух прагнув до секуляризації українського громадського й культурного життя та поборював (критикував) Українську греко-католицьку церкву й духовенство, яке тоді відігравало провідну роль в Галичині.

У 1895 на IV з'їзді було прийнято Доповнення до Програми РУРП, в якому виголошувалося, що здійснення соціалістичних ідеалів можливе лише за умови якнайширшого самоуправління краю. На тому ж з'їзді РУРП склала під впливом Юліана Бачинського заяву про політичну самостійність українського народу.

1895 від неї обрано 3 послів до Галицького сейму, а 1897 — двох до віденського парламенту (Т.Окуневський, Р.Яросевич).

На з'їзді 1897 висунула постанову про підготову селянського страйку. У зв'язку з виборами УРП влаштувала масові селянські віча за загальне виборче право.

РУРП організувала селян і робітників, закладала кооперативи (народні спілки), проголошувала гасло політичної боротьби власними силами народу, виховувала діячів із селян і робітників, організувала жіноцтво. Мала виразно опозиційну програму до уряду та тодішніх народовців й успішно поборювала «нову еру».

Драгоманов вважав заснування партії за передчасне, але погодився з доконаним фактом; інтенсивно співпрацюючи в радикальних органах, він своїм авторитетом формував ідейне обличчя УРП. Смерть Драгоманова (1895) приспішила процес диференціації в радикальному русі. З 1895 в партії змагалися три течії: соціалісти-народники (драгоманівці), соціалісти-марксисти і радикальні народовці. Цей процес згодом призвів до розламів в УРП.

Українська національно-демократична партія (УНДП) — заснована в грудні 1899 року у Львові з колишніх членів Української радикальної партії.

Заснована з ініціативи Івана Франка, Михайла Грушевського, Володимира Охримовича, В'ячеслава Будзиновського, Євгена Левицького, Теофіла Окуневського, Теодора Савойки.

Керівне «ядро» УНДП — «Народний комітет».

Програма партії містила вимоги: демократизації політичного життя в Австро-Угорщині з використанням легальних парламентських засобів; рівноправ'я українського і польського населення в Галичині; створення українського Коронного краю; запровадження прогресивного податку, захист інтересів селян (викуп великих земельних володінь і наділення селян землею).

Окрім того, у своїй програмі партія ставила завдання здобуття культурної, економічної та політичної самостійності українського народу, підтримки українського руху в Російській імперії, пробудження національної свідомості в українців Закарпаття, утворення з руської частини Галичини і Буковини однієї національної провінції з власною адміністрацією і сеймом.

Вищий орган партії — Народний комітет, який очолював Юліан Романчук.

Органом партії був тижневик «Свобода», на її політичній платформі стояли «Діло» та «Буковина».

Домінувала в національному житті Галичини й Буковини, вела успішну боротьбу з москвофільством, відіграла важливу роль у створенні ЗУНР.

На партійному з'їзді 28 березня 1919 року в Станиславові перейменована на Українську трудову партію.

1925 року увійшла до Українського національного демократичного об'єднання (УНДО)

2. Товариство «Просвіта» (1868—1939) — громадська організація, утворена 1868 у Львові з метою культурного розвитку, консолідації народної спільноти та піднесення національної свідомості українського народу.

Співзасновником і головою був громадський діяч і політик, священик УГКЦ Микола Устиянович.

«Просвіта» поширила діяльність на всі українські землі (найпотужніші мережі — у Галичині, на Буковині, Поділлі, Київщині, Волині, у Закарпатській Україні). Створена організаційна структура (філії—читальні) в західноукраїнських землях підпорядковувалася Львівському товариству «Просвіта». У підросійській Україні «Просвіти», утворені 1905—07 в губернських містах, координували роботу осередків, що з 1917 року діяли за власними статутами.

1910—1922 роки «Просвіта» діяла на території Зеленого Клину і стала поштовхом до створення Української Далекосхідної Республіки.

«Просвіта» почала з науково-освітньої діяльності, переймаючи цю царину у Галицько-руської матиці. При товаристві працювали спеціально створені термінологічна та з підготовки підручників комісії.

Товариство відкривало бібліотеки, друкарні, книгарні, народні театри, кінотеатри, музеї, здійснювало постановку спектаклів на українську тематику, відзначення ювілеїв відомих українських діячів, визначних подій національного значення, організацію публічних читань, упорядкування українських шкіл.

Деякі діячі товариств, починаючи з 1860-х рр., представляли інтереси українського народу в Галицькому крайовому сеймі та австрійському парламенті, так у 1861–1866 —голова "Просвіти" громадський діяч і політик, священик УГКЦ Микола Устиянович був послом до Галицького сейму. Парламентські представництва за участю членів «Просвіти» в 1860—80-х рр. відстоювали надання дотацій на видавництво, забезпечення окремих видів економічної діяльності, навчання українською мовою, відкриття українських гімназій, семінарій, заснування кафедри української історії у Львівському університеті, згодом — українського університету у Львові.

У 1880—90-х рр. діячі «Просвіти» активізували парламентську діяльність, участь у маніфестаціях, національних святах, вічах, стали засновниками перших політичних партій (див. Партії політичні).

Усі генеральні секретарі, міністри освіти Української Народної Республіки та державні секретарі освітніх справ Західноукраїнської Народної Республіки у період 1917—20 (окрім П.Христюка та А.Артимовича) були членами «Просвіти» До Української Центральної Ради входили 122 члени «Просвіти». У виконавчих органах влади першої УНР представництво діячів «Просвіти» складало від 30 до 56 %, в Українській Державі — від 6 до 38 %, у другій УНР — від 24 до 56 %. У ЗУНР члени західноукраїнських осередків «Просвіти» складали від 36 до 47 % складу уряду — Державного секретаріату Західноукраїнської Народної Республіки, 44 представники «Просвіти» були в Українській національній раді ЗУНР.

На початку 1920-х рр. в Галичині, на Волині, Закарпатті товариства провадили активну культурно-освітню діяльність. На Київщині, Катеринославщині, Поділлі діяльність «Просвіти» провадилася до початку 1920-х рр., у середині 1920-х рр. частина їх була реорганізована, інші самоліквідовувалися. На Волині «Просвіта» функціонувала до 1929 року в Рівному, до 1934 — у Луцьку, осередки товариства, підпорядковані Львівській «Просвіті», до середини 1930-х рр. могли працювати в інших місцевостях Волині.

Найплідніше у 1920—30-ті рр. «Просвіта» працювала в Галичині та на Закарпатті. 1939 року, з окупацією угорськими і радянськими військами українських земель, діяльність товариств на Закарпатті та в Галичині була припинена.

Історія України 3 група І курс

Повторення за курс

1.Відстоювання самодержавства, невизнання українців і білорусів як окремих народів, неподільність Російської імперії, антисемітизм - це складові програми

А «народовців».

Б «москвофілів».

В «українофілів».

Г «чорносотенців».

Позначте відповіді:

А       Б       В       Г

2. Бойові дії на українських землях у роки Першої світової війни розпочалися в        А   1914 р.      Б   1915 р.      В   1916 р.   Г     1917 р.

Позначте відповіді:

А       Б       В       Г

3. Які українські землі під час Першої світової війни в 1914 р. було окуповано російськими військами?

А Західне Поділля, Східну Волинь

Б Холмщину, Західну Волинь

В Східну Галичину, Північну Буковину

Г Закарпаття, Мармарощину

Позначте відповіді:

А       Б       В       Г     

           

4. Прочитайте уривок з історичного документа та виконайте завдання.

«На час до вирішення справи про місцеве врядування Установчими Зборами по справах місцевого врядування Україною вищим органом Тимчасового уряду є Генеральний Секретаріат, який призначає Тимчасовий уряд за пропозицією Центральної Ради. Повноваження Генерального Секретаріату поширюються на губернії: Київську, Волинську, Подільську, Полтавську і Чернігівську...»

Поява цитованого документа призвела до

А надання Українською Центральною Радою допомоги Тимчасовому уряду в боротьбі з більшовиками.

Б оформлення компромісу між Українською Центральною Радою та Тимчасовим урядом у вигляді Другого Універсалу.

В підтримки Українською Центральною Радою генерала Л. Корнілова - очільника заколоту проти Тимчасового уряду.

Г загострення стосунків між Українською Центральною Радою та Тимчасовим урядом.

Позначте відповіді:

А       Б       В       Г

5. На фото зображений

А голова Центральної Ради М. Грушевський.

Б гетьман України П. Скоропадський.

В голова Директорії УНР В. Винниченко.

Г головний отаман Армії УНР С. Петлюра.

Позначте відповіді:

А       Б       В       Г

                                                                                   

6. Проаналізуйте наведену картосхему та дайте відповідь на запитання.

Хто з діячів був Президентом державного утворення, позначеного на картосхемі?

А С.Бандера

Б  Р.Шухевич

В А.Волошин

Г М.Грушевський

Позначте відповіді:

А       Б       В       Г

7. Сприятливі умови для розвитку ринкових відносин в УСРР існували за часів реалізації заходів

А «воєнного комунізму».

Б «суцільної колективізації».

В «нової економічної політики».

Г «форсованої індустріалізації»

Позначте відповіді:

А       Б       В       Г

8. Уривок історичного документа, що характеризує часи Голодомору: «Урожай у нас був хороший, але радянська влада до того часу «заготовляла» наш хліб, до тих пір доводила свої плани і завдання до нас, аж допоки ми не залишилися без фунта хліба», - можна використати для пояснення його

А передумов.

Б масштабу.

В жертв.

Г мети.

Позначте відповіді:

А       Б       В       Г

9. Що було характерним для культурного життя України в 1930-ті рр.?

А створення творчих літературно-мистецьких об’єднань

Б запровадження загальної обов’язкової середньої освіти

В насадження єдиного творчого методу — «соціалистичного реалізму»

Г вигнання нелояльних до радянської влади митців за кордон

Позначте відповіді:

А       Б       В       Г

                           

10. На карті жирною  лінією позначено

А територію провінції «Трансністрія» - зони румунської окупації в 1941 р.

Б зону зосередження головних сил радянських партизанів у 1942-1943 рр.

В райони базування загонів Української повстанської армії в 1943-1944 рр.

Г межі дистрикту «Галичина» в складі Генерального губернаторства в 1944р.

Позначте відповіді:

А       Б       В       Г

11. Укажіть наслідки впровадження в Україні нової економічної політики (1921–1928 рр.).

1 зростання безробіття

2 ліквідація економічних стимулів розвитку виробництва

3 періодичні хлібозаготівельні кризи

4 перетворення УРСР на могутню індустріальну республіку

5 ліквідація куркульства

6 розширення мережі селянських збутових, споживчих кооперативів і кредитних товариств

12. Реалізація Радянським Союзом умов «пакта Молотова–Ріббентропа» розпочалася

А 1 вересня 1939 р.

Б 17 вересня 1939 р.

В 28 червня 1940 р.

Г 22 червня 1941 р.

Позначте відповіді:

А       Б       В       Г

                           

Шановні здобувачі освіти пропоную Вашій увазі платформу масових відкритих онлайн-курсів Prometheus – перший та найбільший проект безкоштовної освіти для всіх та кожного в Україні.                                                              https://courses.prometheus.org.ua/courses/course-v1:ZNO+HISTORY101+2017_T1/about  -  Історія України. Повний курс підготовки до ЗНО. Цей курс стане у пригоді всім, хто прагне закріпити набуті знання шкільної програми з історії України та підготуватись до ЗНО й ДПА. Курс розбито на теми, які відповідають програмі ЗНО та охоплюють історію України від заселення території до подій сучасності.

Курс складається з 31 теми з історії України від стародавніх часів до сучасних подій у незалежній Україні.

Факультатив Історія України 2 група ІІ курс

Тема:  Повторювально-узагальнюючий урок

1.     Українські землі у складі Російської імперії на поч.. ХХ ст.

2.     Західноукраїнські землі на поч. ХХ ст..

3.     Україна в Першій світовій війні.

4.     Українська революція.

5.     Україна в боротьбі за збереження державної незалежності.

6.     Українська СРСР в умовах нової економічної політики.

7.     Радянська модернізація України.

8.     Західноукраїнські землі 1921-1939 рр.

9.     Україна під час Другої світової війни

10.   Післявоєнна відбудова і розвиток України в 1945 – на початку 1950 рр.

11.   Україна в умовах десталінізації

12.   Україна в період загострення кризи радянської системи 1965-1985 рр

13.   Розпад Радянського Союзу та відродження незалежності України.

14.   Україна в умовах незалежності.