Факультатив Історія України 3 група І курс

Тема: Суспільно-політичний та культурний розвиток

західно-українських земель в ІІ пол. ХІХ ст.

1. Політизація національного руху й утворення перших політичних партій: 

а) Русько-українстької радикальної партії "РУРП"
б) Української Національно-демократичної партії "УНДП"

2. Діяльність культурно-освітнього товариства "Просвіта" 

1. На межі ХІХ—ХХ ст. український національний рух перейшов до третього — політичного етапу, у ході якого народи перетворюються на нації. Політизації руху  сприяли не тільки приклад Європи, а й відверті прояви імперського гноблення, яким не можна було протистояти лише науковою та культурницькою діяльністю.

Політизація українського національного руху — історичний процес переходу українського руху до національного відродження, у ході якого українська громадськість усе частіше вдавалася до масових громадсько-політичних дій, формування політичних партій, використання парламентських інструментів у боротьбі за інтереси українського народу.

РУСЬКО-УКРАЇНСЬКА РАДИКАЛЬНА ПАРТІЯ (РУРП). Перша українська політична партія сучасного типу: з масовим реєстрованим членством, структурою та програмою. Заснована 4 жовтня 1890 року з ініціативи Івана Франка, Михайла Павлика, В'ячеслава Будзиновського, Євгена Левицького, Кирила Трильовського й інших на основі гуртків "драгоманівців", що існували у Львові наприкінці ХІХ століття. У 1899 році розпалася на три частини, внаслідок чого сформувались основні політичні сили українців Галичини: національні демократи, радикали, соціал-демократи.
Перша українська політична партія сучасного типу: з масовим реєстрованим членством, структурою та програмою. Заснована 4 жовтня 1890 року з ініціативи Івана Франка, Михайла Павлика, В'ячеслава Будзиновського, Євгена Левицького, Кирила Трильовського й інших на основі гуртків "драгоманівців", що існували у Львові наприкінці ХІХ століття. У 1899 році розпалася на три частини, внаслідок чого сформувались основні політичні сили українців Галичини: національні демократи, радикали, соціал-демократи.
Історія. В основі політичної програми — соціалізм, демократія, ідеї кооперації та модернізація. Партія перебувала в перманентних конфліктах з Греко-католицькою церквою, провідною на той час інституцією українців в Галичині. Проголошувала ідею єдності українського народу, розділеного державними кордонами Австро-Угорської та Російської імперій.

Заснована з ініціативи Івана Франка, Михайла Павлика, В'ячеслава Будзиновського

, Євгена Левицького, Северина Даниловича, Кирила Трильовського й інших на з'їзді, що відбувався 4-5 ж року у Львові під головуванням І.Франка.

З'їзд схвалив програму партії, яку підготували Іван Франко, Северин Данилович, Михайло Павлик.

РУРП була першою українською політичною партією європейського зразка — з суцільною програмою, масовою організацією і реєстрованим членством. В основу програми покладено етичний і науковий соціалізм на демократичній і кооперативній базі, людську гідність для всіх і всеукраїнську єдність (соборність всіх українських земель). Проголошувалася головна мета: пробудження свідомості мас, перетворення їх на політичну силу, з вимогами якої мусила би рахуватися влада.

Радикальний рух прагнув до секуляризації українського громадського й культурного життя та поборював (критикував) Українську греко-католицьку церкву й духовенство, яке тоді відігравало провідну роль в Галичині.

У 1895 на IV з'їзді було прийнято Доповнення до Програми РУРП, в якому виголошувалося, що здійснення соціалістичних ідеалів можливе лише за умови якнайширшого самоуправління краю. На тому ж з'їзді РУРП склала під впливом Юліана Бачинського заяву про політичну самостійність українського народу.

1895 від неї обрано 3 послів до Галицького сейму, а 1897 — двох до віденського парламенту (Т.Окуневський, Р.Яросевич).

На з'їзді 1897 висунула постанову про підготову селянського страйку. У зв'язку з виборами УРП влаштувала масові селянські віча за загальне виборче право.

РУРП організувала селян і робітників, закладала кооперативи (народні спілки), проголошувала гасло політичної боротьби власними силами народу, виховувала діячів із селян і робітників, організувала жіноцтво. Мала виразно опозиційну програму до уряду та тодішніх народовців й успішно поборювала «нову еру».

Драгоманов вважав заснування партії за передчасне, але погодився з доконаним фактом; інтенсивно співпрацюючи в радикальних органах, він своїм авторитетом формував ідейне обличчя УРП. Смерть Драгоманова (1895) приспішила процес диференціації в радикальному русі. З 1895 в партії змагалися три течії: соціалісти-народники (драгоманівці), соціалісти-марксисти і радикальні народовці. Цей процес згодом призвів до розламів в УРП.

Українська національно-демократична партія (УНДП) — заснована в грудні 1899 року у Львові з колишніх членів Української радикальної партії.

Заснована з ініціативи Івана Франка, Михайла Грушевського, Володимира Охримовича, В'ячеслава Будзиновського, Євгена Левицького, Теофіла Окуневського, Теодора Савойки.

Керівне «ядро» УНДП — «Народний комітет».

Програма партії містила вимоги: демократизації політичного життя в Австро-Угорщині з використанням легальних парламентських засобів; рівноправ'я українського і польського населення в Галичині; створення українського Коронного краю; запровадження прогресивного податку, захист інтересів селян (викуп великих земельних володінь і наділення селян землею).

Окрім того, у своїй програмі партія ставила завдання здобуття культурної, економічної та політичної самостійності українського народу, підтримки українського руху в Російській імперії, пробудження національної свідомості в українців Закарпаття, утворення з руської частини Галичини і Буковини однієї національної провінції з власною адміністрацією і сеймом.

Вищий орган партії — Народний комітет, який очолював Юліан Романчук.

Органом партії був тижневик «Свобода», на її політичній платформі стояли «Діло» та «Буковина».

Домінувала в національному житті Галичини й Буковини, вела успішну боротьбу з москвофільством, відіграла важливу роль у створенні ЗУНР.

На партійному з'їзді 28 березня 1919 року в Станиславові перейменована на Українську трудову партію.

1925 року увійшла до Українського національного демократичного об'єднання (УНДО)

2. Товариство «Просвіта» (1868—1939) — громадська організація, утворена 1868 у Львові з метою культурного розвитку, консолідації народної спільноти та піднесення національної свідомості українського народу.

Співзасновником і головою був громадський діяч і політик, священик УГКЦ Микола Устиянович.

«Просвіта» поширила діяльність на всі українські землі (найпотужніші мережі — у Галичині, на Буковині, Поділлі, Київщині, Волині, у Закарпатській Україні). Створена організаційна структура (філії—читальні) в західноукраїнських землях підпорядковувалася Львівському товариству «Просвіта». У підросійській Україні «Просвіти», утворені 1905—07 в губернських містах, координували роботу осередків, що з 1917 року діяли за власними статутами.

1910—1922 роки «Просвіта» діяла на території Зеленого Клину і стала поштовхом до створення Української Далекосхідної Республіки.

«Просвіта» почала з науково-освітньої діяльності, переймаючи цю царину у Галицько-руської матиці. При товаристві працювали спеціально створені термінологічна та з підготовки підручників комісії.

Товариство відкривало бібліотеки, друкарні, книгарні, народні театри, кінотеатри, музеї, здійснювало постановку спектаклів на українську тематику, відзначення ювілеїв відомих українських діячів, визначних подій національного значення, організацію публічних читань, упорядкування українських шкіл.

Деякі діячі товариств, починаючи з 1860-х рр., представляли інтереси українського народу в Галицькому крайовому сеймі та австрійському парламенті, так у 1861–1866 —голова "Просвіти" громадський діяч і політик, священик УГКЦ Микола Устиянович був послом до Галицького сейму. Парламентські представництва за участю членів «Просвіти» в 1860—80-х рр. відстоювали надання дотацій на видавництво, забезпечення окремих видів економічної діяльності, навчання українською мовою, відкриття українських гімназій, семінарій, заснування кафедри української історії у Львівському університеті, згодом — українського університету у Львові.

У 1880—90-х рр. діячі «Просвіти» активізували парламентську діяльність, участь у маніфестаціях, національних святах, вічах, стали засновниками перших політичних партій (див. Партії політичні).

Усі генеральні секретарі, міністри освіти Української Народної Республіки та державні секретарі освітніх справ Західноукраїнської Народної Республіки у період 1917—20 (окрім П.Христюка та А.Артимовича) були членами «Просвіти» До Української Центральної Ради входили 122 члени «Просвіти». У виконавчих органах влади першої УНР представництво діячів «Просвіти» складало від 30 до 56 %, в Українській Державі — від 6 до 38 %, у другій УНР — від 24 до 56 %. У ЗУНР члени західноукраїнських осередків «Просвіти» складали від 36 до 47 % складу уряду — Державного секретаріату Західноукраїнської Народної Республіки, 44 представники «Просвіти» були в Українській національній раді ЗУНР.

На початку 1920-х рр. в Галичині, на Волині, Закарпатті товариства провадили активну культурно-освітню діяльність. На Київщині, Катеринославщині, Поділлі діяльність «Просвіти» провадилася до початку 1920-х рр., у середині 1920-х рр. частина їх була реорганізована, інші самоліквідовувалися. На Волині «Просвіта» функціонувала до 1929 року в Рівному, до 1934 — у Луцьку, осередки товариства, підпорядковані Львівській «Просвіті», до середини 1930-х рр. могли працювати в інших місцевостях Волині.

Найплідніше у 1920—30-ті рр. «Просвіта» працювала в Галичині та на Закарпатті. 1939 року, з окупацією угорськими і радянськими військами українських земель, діяльність товариств на Закарпатті та в Галичині була припинена.