Тема: Злочин і покарання
План
1.
Поняття
кримінального права
2.
Загальні
положення кримінального права
3.
Злочин
та інші правопорушення
4.
Види
покарань
5.
Поняття
індивідуалізації покарання стосовно особи відповідно до вчинку
Кримінальне
право – галузь права, яка
забезпечує охорону прав та свобод громадянина, власності, порядку та безпеки
довкілля, конституційного ладу України від преступних посягань.
Предметом кримінального права є
- охоронні кримінальним правом
відношення - вживання санкції кримінально-правових норм, звільнення від
кримінальної відповідальності і покарання, вживання примусових заходів
медичного характеру.
- загальнопопереджувальні відносини
- встановлення кримінально-правової заборони.
- регулятивні стосунки - наділення
громадян правами на активну боротьбу з небезпечними для особи, суспільства і
держави діяннями, направлені на необхідну оборону.
Завдання
кримінального права (ст.1 КК ):
правове забезпечення охорони прав і свобод людини і
громадянина, власності, громадського порядку та громадської безпеки, довкілля,
конституційного устрою України від злочинних посягань, забезпечення миру і
безпеки людства, а також запобігання злочинам.
Кримінальне право як сукупність юридичних норм становить собою їх цілісну
систему, окремі структурні утворення якої (підсистеми) найтіснішим чином
пов'язані між собою. Всі норми кримінального права поділяються на дві частини -
Загальну і Особливу.
В Загальну частину включені норми, що визначають
завдання, принципи та основні інститути кримінального права. Вони закріплюють
підстави кримінальної відповідальності, чинність кримінального закону в
просторі і часі, поняття злочину і його види, осудність і неосудність, форми
вини, співучасть, покарання і його види, порядок застосування окремих видів
покарання, правила їх призначення, регулюють інститути, пов'язані зі
звільненням від кримінальної відповідальності і покарання, погашенням і зняттям
судимості, особливості відповідальності неповнолітніх. Система Загальної
частини КК складається із таких розділів:
І. Загальні положення.
II. Закон про кримінальну відповідальність.
III. Злочин, його види та стадії.
IV. Особа, яка підлягає кримінальній відповідальності (суб'єкт злочину).
V. Вина та її форми.
VI. Співучасть у злочині.
VII. Повторність, сукупність та рецидив злочинів.
VIII. Обставини, що виключають злочинність діяння.
IX. Звільнення від кримінальної відповідальності.
X. Покарання та його види.
XI. Призначення покарання.
XII. Звільнення від покарання та його відбування.
XIII. Судимість.
XIV. Примусові заходи медичного характеру та примусове лікування.
XV. Особливості кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх.
Особлива частина кримінального права містить норми, що
описують конкретні види злочинів із зазначенням видів покарань і меж, в яких
вони можуть бути призначені за вчинення даних злочинів. Ці норми і зосереджені
в Особливій частині КК.
Норми Загальної і Особливої частин кримінального права як
певні підсистеми законодавства знаходяться в тісному, нерозривному
взаємозв'язку. Насамперед норми Особливої частини ґрунтуються на нормах
Загальної частини. Тому розкриття дійсного змісту норм Особливої частини
неможливо без звернення до частини Загальної. Разом з тим всі інститути
Загальної частини мають у своїй основі узагальнення тих ознак, що властиві всім
злочинам, передбаченим в Особливій частині. Сама ж система покарань, визначена
в Загальній частині, знаходить свій прояв і практичне застосування тільки
шляхом призначення конкретних покарань, передбачених за окремі злочини в
частині Особливій.
Єдність Загальної і Особливої частин кримінального права
забезпечує внутрішню узгодженість його інститутів та норм і в кінцевому
результаті визначає ефективність їх застосування.
Злочин 1. Не є єдиним видом правопорушення. Тому виникає
питання про місце злочину в системі правопорушень, відмежування його від інших
правопорушень: адміністративних, дисциплінарних, цивільно-правових. Це питання
не тільки теоретичне: той чи інший вид правопорушення тягне за собою різну за
суворістю відповідальність, різні обмеження для особи, яка його вчинила. Тому
правильне визначення виду правопорушення має істотне практичне значення не
тільки для охорони суспільних відносин, а й для захисту прав осіб, що вчинили
ці правопорушення.
2. Аналіз поняття
злочину показує, що саме його суспільна небезпечність, її ступінь розкривають
соціальну сутність злочину як виду правопорушення. Тому в кримінальному праві
обґрунтовано визнається, що саме суспільна небезпечність є тим критерієм, який
повинен бути покладений в основу відмежування злочину від інших правопорушень.
Однак щодо питання, яким чином вона виконує цю розмежувальну функцію, серед
науковців немає єдності.
Існують два різних
підходи до вирішення цього питання. Одні дослідники, відмежовуючи злочин від
інших правопорушень, вважають, що тільки злочин має суспільну небезпечність, що
це специфічна соціальна властивість тільки злочину. Інші правопорушення не є
суспільно небезпечними: їм притаманна лише така властивість, як суспільна
шкідливість. Тобто відповідно до такої точки зору має місце якісна відмінність
у соціальній природі злочину та інших правопорушень — злочин за своєю природою
— це суспільно небезпечне діяння, а іншим правопорушенням така соціальна
властивість не притаманна, — вони є лише суспільно шкідливими, тобто здатні заподіювати
шкоду окремим державним, суспільним, особистим інтересам. Отже, відповідно до
цього погляду злочин та інші правопорушення — якісно самостійні види
правопорушень не тільки за їх правовою природою — ознакою протиправності, а й
за їх соціальним змістом — матеріальною ознакою.
Інший погляд
виходить із єдності соціальної природи всіх правопорушень — їх суспільної
небезпечності. Тому відмінність між злочином та іншими правопорушеннями
визначається за ступенем суспільної небезпечності. Специфіка злочину
виявляється саме в підвищеному ступені суспільної небезпечності: він завжди є
більш небезпечним, ніж будь-яке інше правопорушення. Тому відмінність злочину
від інших правопорушень полягає у кількісній, а не якісній характеристиці.
Такий погляд є
більш обґрунтованим, оскільки будь-яке правопорушення заподіює шкоду (чи
містить погрозу заподіяння шкоди) певним суспільним відносинам. Це й визначає
його соціальну і правову природу як правопорушення. Але ступінь суспільної
небезпечності різних видів правопорушень є різним, а злочини у системі
правопорушень — найбільш небезпечні. Це зумовлено і важливістю об’єкта,
посягання на який визнається злочином, і характером та тяжкістю шкоди, способом
учинення діяння, формою і ступенем вини, мотивами і метою, а також усіма його
іншими об’єктивними і суб’єктивними ознаками. Цей висновок підтверджується
порівняльним аналізом злочинів та інших правопорушень, зокрема найбільш
близьких до злочинів адміністративних деліктів.
3. Відповідно до
ст. 9 Кодексу України про адміністративні правопорушення (КпАП)
адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна
(умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський
порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління
і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. У ч. 2 ст. 9
КпАП встановлено, що адміністративна відповідальність за правопорушення,
передбачені цим Кодексом, настає, якщо ці правопорушення за своїм характером не
тягнуть відповідно до чинного законодавства кримінальної відповідальності.
Виходячи з цього, можна виділити такі ознаки адміністративного правопорушення:
1) протиправність — воно прямо передбачене в КпАП; 2) винність — воно повинно
бути вчинене умисно або з необережності; 3) воно посягає на охоронювані законом
об’єкти; 4) адміністративна караність — адміністративним правопорушенням може
бути визнано тільки таке діяння, за яке передбачено заходи адміністративного
стягнення. Заходами адміністративного стягнення є: попередження; штраф; оплатне
вилучення предмета, що є знаряддям учинення або безпосереднім об’єктом
адміністративного правопорушення, грошей, одержаних унаслідок учинення
адміністративного правопорушення; позбавлення спеціального права, наданого
даному громадянину (права керувати транспортними засобами, права полювання);
виправні роботи; адміністративний арешт.
Порівняння понять
адміністративного правопорушення та злочину дає змогу визначити їх загальні
ознаки. Багато спільного й у характері заходів впливу (штраф, позбавлення
спеціального права, виправні роботи у ст. 24 КпАП передбачені як заходи
адміністративного стягнення, а у ст. 51 КК — як види кримінального покарання).
Однак порівняння близьких за характером діянь адміністративних правопорушень та
злочинів чітко показує їх відмінність у ступені суспільної небезпечності, а
відповідно у різному ступені суворості однойменних заходів впливу.
Перш за все слід
відзначити, що особлива важливість низки об’єктів, наприклад, основ
національної безпеки України, життя, здоров’я людини, виключає визнання
посягань на них адміністративними правопорушеннями. Тому державна зрада,
вбивство, тяжке тілесне ушкодження можуть вважатися тільки злочинами. Посягання
ж на інші об’єкти, наприклад власність, громадський порядок, господарську діяльність,
можуть бути як злочинами, так і адміністративними правопорушеннями. Однак у цих
випадках їх правову природу визначають тяжкість шкоди, небезпечність способів,
форма і ступінь вини, мотиви, мета, повторність та інші ознаки. Наприклад, у
ст. 164 КпАП встановлено відповідальність за заняття господарською діяльністю
без державної реєстрації або без спеціального дозволу (ліцензії), якщо їх
одержання передбачене законом, а у ст. 202 КК ці діяння визнано злочином, якщо
це було пов’язано з отриманням особою доходу у великих розмірах. Порушення
вимог законодавства про працю передбачене в ч. 1 ст. 41 КпАП як адміністративне
правопорушення. Якщо ж таке правопорушення було грубим, то воно є злочином і
тягне за собою кримінальну відповідальність на підставі ст. 172 КК.
Немає коментарів:
Дописати коментар