Історія України (факультатив)  1 група І курс

Тема: Адміністративно-територіальний устрій західноукраїнських земель у складі Австрійської імперії

ОСНОВНІ ПОДІЇ

• 1775 р. - Константинопольська конвенція між Австрією і Туреччиною. Загарбання австрійськими Габсбургами Буковини 70-80-ті pp. XVIII ст. – реформи Марії- Терезії та Йосифа II
• 1782 р. – указ імператора Йосифа II про ліквідацію особистої залежності селян 1810–1815, 1831 pp. – "Холерні бунти" на Закарпатті
• 1816 р. – заснування в Перемишлі "Товариства галицьких греко-католицьких священиків для поширення письмами просвіти і культури серед вірних"
• 1820-1830 pp. – виступи опришків на чолі з Мироном Штолюком у Східній Галичині та Північній Буковині
• 1833-1837 pp. – діяльність "Руської трійці"
• 1837 р. – видання "Руською трійцею" у Будапешті альманаху "Русалка Дністровая"
• 1843–1844 pp. – селянські виступи під проводом Лук'яна Кобилиці у Північній Буковині
• 1848 р., 2 травня – виникнення Головної руської ради
• 1848 р., 15 травня – ухвалення у Відні закону про скасування кріпосного права у Східній Галичині
• 1848 р., червень – перший слов'янський конгрес у Празі
• 1848 р., 9 серпня – ліквідація кріпосного права на Буковині
• 1848 р., листопад – 1849 р. – селянський рух під проводом Лук'яна Кобилиці у Північній Буковині
• 1851 р. – розпуск австрійським урядом Головної руської ради

Адміністративно-територіальний устрій та регіональний поділ українських земель у складі Австрійської імперій

У складі Австрійської імперії землі, заселені українцями, належали до різних адміністративних одиниць імперії. Влада Австрії так само не звертали уваги на етнічний склад населення, коли проводили адміністративно-територіальне розмежування. Так, східногалицькі землі (де більшість становили українці) і західногалицькі землі (де більшість становили поляки) потрапили в одну адміністративно- територіальну одиницю, названу "Королівством Галичини і Ладомерії" зі столицею у місті Львові. У представницькому органі краю впевнено порядкувала польська шляхта, хоча й вона не була вирішальною силою місцевого управління. Повнота всієї адміністративної влади зосереджувалася в руках губернатора, згодом – намісника, якого призначав сам імператор. "Королівство" поділялося на 18 округів (дистриктів), із яких 12 складали українську частину краю. Окремим округом до 1861р. до "Королівства" входила Буковина (також без етнічного поділу, хоча в Північній Буковині переважало українське населення, а Південній – румунське).

Адміністративно-територіальний устрій українських земель у складі Австрійської імперії

Закарпатська Україна підпорядковувалася Пожонському намісницькому управлінню Угорського королівства і поділялася на чотири комітати. Уся влада у комітетах належала адміністраторам, які призначалися з числа великих землевласників. Переважну частину населення краю складали селяни-русини, закріпачені угорськими землевласниками.

Із загального числа населення українці складали у Східній Галичині – 71 %, на Буковині – 69 %, на Закарпатті – 40 %.

Усе населення Наддніпрянської України поділялося за становою ознакою на дворянство, духівництво, міщан і селян. Переважну частину населення становили селяни. Становище селян було різним. Щонайменше 40–45 % селян становили кріпаки. Існували також державні селяни, які не були особисто залежними, мали можливість вести власне господарство, віддаючи чверть своїх прибутків як податок державі.

На західноукраїнських землях селяни також становили переважну більшість населення. Власної національної еліти українці краю фактично не мали, вона була полонізована або румунізована. Єдиним представником освічених верств у Східній Галичині та на Закарпатті було греко-католицьке духівництво, яке й започаткувало на цих землях національне відродження. На Буковині опір румунізації чинила лише нечисельна верства православних священиків.

Отже, на рубежі XVIII–XIX ст. українські землі у складі Російської та Австрійської імперій опинилися в різних умовах, що зумовлювало і відмінності в їхньому розвитку. Провідною ідеєю, яка в XIX ст. надихала українських патріотів, стало усвідомлення належності до єдиного народу, хоча розірваного навпіл і поневоленого двома імперіями.

Тема: Українське національне відродження в західноукраїнських землях

 у ХУІІІ - у І п.ХІХ ст.

Західноукраїнські землі (Галичина, Буковина, Закарпаття) на кінець XVIII ст. опинилися під владою Австрійської імперії. їх включення до складу імперії збіглося в часі з реформаторською діяльністю імператорів Марії-Терезії та Йосипа II. Реформи сприяли пробудженню національного життя в західноукраїнських землях. Специфіка національного відродження у цьому регіоні полягала в тому, що основним носієм української національної ідеї було духівництво.

Національне відродження спочатку охопило Закарпаття, де завдяки діяльності будителів наприкінці XVIII – на початку XIX ст. з'явилася плеяда видатних діячів. Так, першим ректором Петроградського університету був Михайло Балудянський, директором Ніжинської гімназії Іван Орлай, активно діяв на науковій ниві Юрій Гуца Венелін. У Львівському університеті викладали професори Михайло Щавницький, Іван Земанчик, Петро Лодій.

Найвидатнішим будителем був перший історик Закарпаття Іоаникій Базилович. Продовжив його діяльність Михайло Лучкай.

Завдяки діяльності єпископа Андрія Бачинського (1772–1809), засновника мукачівської єпархії, та М. Лучкая вдалося зберегти і відродити національну самобутність українського населення Закарпаття.

Від початку XIX ст. процес національного відродження охопив і Галичину. У. 1816 р. з ініціативи священика І. Могильницького в Перемишлі виникла перша в Галичині культурно-освітня організація "Товариство священиків", навколо якого гуртувалося патріотично налаштоване греко-католицьке духівництво. Товариство стало активним поборником прав української мови та українізації шкільництва. Члени товариства сприяли прийняттю цісарем рішення 1818 р. про допущення в початкову школу української мови. Із-під пера його учасників вийшли перші граматики української мови – І. Могильницького, Й. Лозинського, Й. Левицького.•

У першій половині XIX ст. центром національного руху в Галичині став Львів. Тут на початку 30-х років XIX ст. виникло напівлегальне демократично- просвітницьке та літературне угруповання "Руська трійця" (засновники М. ІІІашкевич, І. Вагилевич та Я. Головацький), яке виступило на захист української мови (термін "руська" для галичан означав українська).

Особливістю виникнення та діяльності громадсько-культурного об'єднання "Руська трійця" є те, що воно, будучи яскравим самобутнім представником культурницького етапу українського національного руху, одночасно зберігало певні риси етапу фольклорно-етнографічного і робило перші спроби прориву в політичний етап.

Перебуваючи під значним впливом поляків, творів істориків (Д. Бантиш-Каменський), етнографів (М. Максимович) та літераторів (І. Котляревський) з Наддніпрянської України, члёни "Руської трійці" своє головне завдання вбачали в піднесенні статусу та авторитету української мови, розширенні сфери її вжитку і впливу, прагненні "підняти дух народний, просвітити народ", максимально сприяти пробудженню його національної свідомості.

Свою діяльність члени гуртка почали з вивчення життя, традицій та історії власного народу. Із записниками в руках Я. Головацький та І. Вагилевич побували в багатьох містечках та селах Галичини, Буковини та Закарпаття. Результатом цього своєрідного "ходіння в народ" стали не тільки численні добірки матеріалів із народознавства, фольклористики, історії та мовознавства, а й знання дійсного сучасного становища українського народу, що перебував під іноземним гнітом. Підчас своїх етнографічних подорожей вони контактували з польськими підпільниками, які готували антиурядовий виступ, але "Руська трійця" не пішла за революційними змовниками, зосередивши свої зусилля на культурницько-просвітницькій діяльності.

У першому рукописному збірнику поезій та перекладів під назвою "Син Русі" (1883) вони закликали до народного єднання та національного пробудження. Наступним кроком "Руської трійці" став підготовлений до друку збірник "Зоря" (1834), який містив народні пісні, оригінальні твори гуртківців, історичні та публіцистичні матеріали. Лейтмотивом рукопису було засудження іноземного панування, уславлення боротьби народу, оспівування козацьких ватажків – Б. Хмельницького та С. Наливайка. Прозвучав у збірці і заклик до єднання українців Галичини та Наддніпрянщини. Видання цієї книги було заборонене і віденською, і львівською цензурою. Перша намагалася придушити прояви українського руху в Галичині, побоюючись, що він у перспективі може стати проросійським. Друга, відбиваючи інтереси консервативних лідерів греко-католицької церкви, виступала не стільки проти змісту, скільки проти форми: поява книги українською мовою посягала на монополію та авторитет мови церковнослов'янської. Для молодих авторів забороненої "Зорі" розпочався період переслідувань, обшуків, доносів, звинувачень у неблагонадійності. Принципове звинувачення було сформульоване директором львівської поліції: "Ці безумці хочуть воскресити... мертву русинську національність".

Проте навіть у цих несприятливих умовах члени "Руської трійці" не припиняли активної діяльності. Вони, ламаючи консервативну традицію, що передбачала виголошення офіційних промов латинською, польською чи німецькою мовами, одночасно у трьох церквах Львова прочитали релігійно-моральні проповіді українською мовою. "Трійчани" енергійно виступали проти латинізації письменства, усіляко підтримували повернення рідної мови у побут національної інтелігенції.

У 1836 р. М. Шашкевич підготував підручник для молодших школярів – "Читанку", написану живою українською мовою.

Наприкінці 1836 р. (на книзі зазначено 1837 р.) у Будапешті побачив світ альманах "Русалка Дністровая". І хоча ідеї визволення прозвучали в ній менш виразно, ніж у "Зорі", лише 200 примірників цієї збірки потрапили до рук читачів, решта була конфіскована. Що ж злякало офіційну владу на цей раз? Це був новаторський твір і за формою, і за змістом. Він написаний живою народною мовою, фонетичним правописом, "гражданським" шрифтом. Усе це виділяло збірку з тогочасного літературного потоку, робило її близькою і зрозумілою широким масам. Три ідеї пронизують зміст "Русалки Дністрової": визнання єдності українського народу, розділеного кордонами різних держав, та заклик до її поновлення; позитивне ставлення до суспільних рухів та уславлення народних ватажків – борців за соціальне та національне визволення; пропаганда ідей власної державності та політичної незалежності. Цілком очевидно, що автори збірки певною мірою вийшли за межі культурницько-просвітянської діяльності і вторглись у політичну сферу.

Аналізуючи причини заборони твору "Руської трійці", І. Франко зазначав: "Русалка Дністровая", хоч і який незначний зміст, які неясні думки в ній висказані – була свого часу явищем наскрізь революційним". Це був рішучий виступ проти традиційних політичних і соціальних авторитетів.

Незабаром це об'єднання розпалося. Переслідуваний світською і церковною владою, на 32-му році життя помер М. Шашкевич. У 1848 р. перейшов на пропольські позиції І. Вагилевич, який почав проповідувати ідею польсько-українського союзу під зверхністю Польщі. Довше обстоював ідеї "Руської трійці" Я. Головацький. Але й він під впливом М. Погодіна приєднався до москвофілів і в 1867 р. емігрував до Росії.