ВОП "Європейський вибір України. 3 група ІІІ курс
14.03.22
Шановні здобувачі освіти, продовжуємо навчання.
Фото виконаних робіт надсилайте у Вайбер або Телеграм
Інвестиційний менеджмент — це система принципів і методів розроблення й реалізації управлінських рішень, пов'язаних зі здійсненням різних аспектів інвестиційної діяльності підприємства[1].
Інвестиційний менеджмент - це процес управління всіма аспектами інвестиційної діяльності суб´єкта підприємництва. Основна мета інвестиційного менеджменту забезпечити найефективнішу реалізацію інвестиційної стратегії суб´єктів підприємницької діяльності [2].
Інвестиційний менеджмент — це самостійний розділ науки про економіку і фінансову практику, який стосується всіх аспектів управління пов'язаних з інвестиційною діяльностю в рамках реалізації інвестиційних планів і проєктів.
Інвестиційний менеджмент — це вид діяльності, спрямованої на дослідження, аналіз, регулювання ринку, його організацію і планування. На практиці всі вищезазначені аспекти об'єднує бізнес-план як основний продукт інвестиційного процесу.
Основною його метою є забезпечення найбільш ефективних шляхів реалізації інвестиційної стратегії компанії на окремих етапах її розвитку.
Завдання інвестиційного менеджменту подібні завданням інноваційного менеджменту, полягають у забезпеченні:
- високих темпів економічного розвитку фірми (підприємства) за рахунок ефективної інвестиційної діяльності;
- максимізації доходів (прибутку від інвестиційної діяльності);
- мінімізації інвестиційних ризиків;
- фінансової стійкості і платоспроможності фірми в процесі здійснення інвестиційної діяльності;
- своєчасності реалізації інвестиційних проєктів і програм.
Функції інвестиційного менеджменту:
- дослідження зовнішнього інвестиційного середовища та прогнозування кон'юнктури інвестиційної діяльності;
- розробка стратегічних напрямків інвестиційної діяльності суб´єкта підприємництва та формування інвестиційних ресурсів;
- пошук і оцінювання інвестиційних переваг реальних проєктів і вибір найефективніших;
- формування та оцінювання інвестиційного портфеля за критеріями доходності, ризику та ліквідності;
- організація моніторингу інвестиційних програм і проєктів;
- підготовка рішень про своєчасний вихід з неефективних проєктів.
Принципи інвестиційного менеджменту:
- Орієнтація на стратегічні цілі розвитку підприємства — управлінські рішення в сфері інвестиційної діяльності не повинні вступати в протиріччя з метою й стратегічними напрямками діяльності підприємства; альними системами управління.
- Єдність інвестиційних цілей, результатів інвестиційної діяльності та засобів їх досягнення.
- Комплексність інвестиційного менеджменту, що передбачає планування, аналіз, регулювання та контроль за інвестиційною діяльністю.
Процес інвестиційного менеджменту складається з таких етапів:
- Визначення інвестиційних потреб підприємства на конкретному етапі його розвитку.
- Пошук альтернативних форм, проєктів, інструментів задоволення окремих інвестиційних потреб підприємства.
- Оцінка інвестиційної привабливості окремих інвестиційних проєктів і інструментів.
- Прийняття інвестиційних рішень щодо формування інвестиційної програми підприємства.
- Організація реалізації прийнятих інвестиційних рішень.
- Контроль за процесом реалізації прийнятих інвестиційних рішень.
- Постінвестиційний моніторинг ефективності окремих проєктів і інструментів і, при необхідності, коригування інвестиційної програми
Інвестиційний менеджмент — це система принципів і методів розроблення й реалізації управлінських рішень, пов'язаних зі здійсненням різних аспектів інвестиційної діяльності підприємства.
Інвестиційний менеджмент - це процес управління всіма аспектами інвестиційної діяльності суб´єкта підприємництва. Основна мета інвестиційного менеджменту забезпечити найефективнішу реалізацію інвестиційної стратегії суб´єктів підприємницької діяльності .
Інвестиційний менеджмент — це самостійний розділ науки про економіку і фінансову практику, який стосується всіх аспектів управління пов'язаних з інвестиційною діяльностю в рамках реалізації інвестиційних планів і проєктів.
Інвестиційний менеджмент — це вид діяльності, спрямованої на дослідження, аналіз, регулювання ринку, його організацію і планування. На практиці всі вищезазначені аспекти об'єднує бізнес-план як основний продукт інвестиційного процесу.
Основною його метою є забезпечення найбільш ефективних шляхів реалізації інвестиційної стратегії компанії на окремих етапах її розвитку.
Завдання інвестиційного менеджменту подібні завданням інноваційного менеджменту, полягають у забезпеченні:
- високих темпів економічного розвитку фірми (підприємства) за рахунок ефективної інвестиційної діяльності;
- максимізації доходів (прибутку від інвестиційної діяльності);
- мінімізації інвестиційних ризиків;
- фінансової стійкості і платоспроможності фірми в процесі здійснення інвестиційної діяльності;
- своєчасності реалізації інвестиційних проєктів і програм.
Функції інвестиційного менеджменту:
- дослідження зовнішнього інвестиційного середовища та прогнозування кон'юнктури інвестиційної діяльності;
- розробка стратегічних напрямків інвестиційної діяльності суб´єкта підприємництва та формування інвестиційних ресурсів;
- пошук і оцінювання інвестиційних переваг реальних проєктів і вибір найефективніших;
- формування та оцінювання інвестиційного портфеля за критеріями доходності, ризику та ліквідності;
- організація моніторингу інвестиційних програм і проєктів;
- підготовка рішень про своєчасний вихід з неефективних проєктів.
Принципи інвестиційного менеджменту:
- Орієнтація на стратегічні цілі розвитку підприємства — управлінські рішення в сфері інвестиційної діяльності не повинні вступати в протиріччя з метою й стратегічними напрямками діяльності підприємства; альними системами управління.
- Єдність інвестиційних цілей, результатів інвестиційної діяльності та засобів їх досягнення.
- Комплексність інвестиційного менеджменту, що передбачає планування, аналіз, регулювання та контроль за інвестиційною діяльністю.
Процес інвестиційного менеджменту складається з таких етапів:
- Визначення інвестиційних потреб підприємства на конкретному етапі його розвитку.
- Пошук альтернативних форм, проєктів, інструментів задоволення окремих інвестиційних потреб підприємства.
- Оцінка інвестиційної привабливості окремих інвестиційних проєктів і інструментів.
- Прийняття інвестиційних рішень щодо формування інвестиційної програми підприємства.
- Організація реалізації прийнятих інвестиційних рішень.
- Контроль за процесом реалізації прийнятих інвестиційних рішень.
- Постінвестиційний моніторинг ефективності окремих проєктів і інструментів і, при необхідності, коригування інвестиційної програми
- Домашнє завдання: вивчити мтеріал, зробити конспект
Членом Європейського Союзу може стати будь-яка країна географічно розташована у Європі, яка відповідає критеріям викладеним у Маастрихтському договорі (див. Копенгагенські критерії). Серед них це демократичні (верховенство права, дотримання прав людини, тощо) та економічні (стабільна ринкова економіка).
Є шість визнаних кандидатів на членство в Європейському Союзі: Туреччина (подана в 1987 р.), Північна Македонія (подана в 2004 р.), Чорногорія (подана в 2008 р.), Албанія (подана в 2009 р.), Сербія (подана в 2009 р.) та Україна (подана в 2022 р.). Усі розпочали переговори про вступ. Косово, незалежність якого не визнається п'ятьма країнами-членами ЄС, та Боснія і Герцеговина визнані ЄС потенційними кандидатами на членство. Боснія та Герцеговина офіційно подала заявку на членство, тоді як Косово має Угоду про стабілізацію та асоціацію (ССА) з ЄС, яка, як правило, передує подачі заявки на членство. Очікується, що Чорногорія та Сербія, найбільш просунуті кандидати, приєднаються не раніше 2022 року, причому 2025 рік є більш вірогідним. Поки інші прогресують, турецькі переговори фактично зупинились.
Критерії приєднання включені до Копенгагенських критеріїв, узгоджених у 1993 році, та Маастрихтського договору (стаття 49). Стаття 49 Маастрихтського договору (із змінами та доповненнями) говорить, що будь-яка «європейська держава», яка поважає «принципи свободи, демократії, поваги прав людини та основних свобод та верховенства права», може подати заявку на вступ до ЄС. Європейська країна чи ні є предметом політичної оцінки з боку інституцій ЄС.
Минуле розширення з часу заснування Європейського економічного співтовариства Внутрішніми шістьма державами в 1958 р. призвело до загального членства в ЄС до двадцяти восьми, хоча в результаті виходу Сполученого Королівства нинішня кількість держав-членів ЄС — двадцять сім.
З чотирьох найбільших західноєвропейських країн, які не є членами ЄС, Ісландія, Норвегія та Швейцарія подавали заявки на членство, але згодом заморозили їх, тоді як Велика Британія є колишнім членом. Ліхтенштейн, Норвегія, Швейцарія та Ісландія беруть участь в Єдиному ринку ЄС, а також беруть участь у Шенгенській зоні, що робить їх тісно пов'язаними з ЄС; однак жоден не входить до Митного союзу ЄС. У 2014 році ЄС підписав Угоди про асоціацію з країнами Східного партнерства: Грузією, Молдовою та Україною. Європарламент прийняв резолюцію, що визнає «європейську перспективу» всіх трьох країн. Айзербайджан, Білорусь і Вірменія поки не планують євроінтегруватися та вступати в Європейський Союз, адже ведуть інтеграцію з Російською Федерацією
Ця програма розширення Європейського Союзу стосується Туреччини та держав Західних Балкан — Албанії, Боснії та Герцеговини, Косово, Північної Македонії, Чорногорії та Сербії. Ці держави повинні домовитись про умови вступу до ЄС із чинними країнами-членкинями та узгодити своє внутрішнє законодавство із законодавством ЄС до вступу.
Туреччина має давню заявку на співпрацю з ЄС, але переговори про їх приєднання зупинились з 2016 року. Це пов'язано з політичними проблемами, пов'язаними з вступом країни. Що стосується країн Західних Балкан, то ЄС пообіцяв включити їх після їхніх громадянських воєн: фактично дві держави вступили (Словенія в 2004 році та Хорватія в 2013 році), чотири є кандидатами, а решта дві мають договори про вступ.
Є інші держави в Європі, які або прагнуть до членства, або потенційно можуть подати заявку, якщо їхні поточні зміни у зовнішній політиці або ЄС подасть сигнал про те, що вони можуть бути включені до порядку денного розширення. Однак це формально не є частиною поточного порядку денного, який вже відкладається через двосторонні суперечки на Балканах та труднощі з повною реалізацією acquis communautaire (прийнятого органу законодавства ЄС).
У 2005 році Європейська Комісія запропонувала у стратегічному документі, що поточний порядок денний про розширення може потенційно заблокувати можливість майбутнього приєднання Вірменії, Азербайджану, Білорусі, Грузії, Молдови та України. Оллі Рен, єврокомісар з питань розширення між 2004 і 2010 роками, іноді зазначав, що ЄС повинен «уникати надмірного розтягування нашого потенціалу, а натомість консолідувати нашу програму розширення», додавши, «це вже є складною програмою для нашого процесу вступу».
Раніше нормами для розширень було бачити одночасне входження кількох учасників до Союзу. Єдиними попередніми розширеннями однієї держави були прийняття Греції у 1981 році та прийняття Хорватії у 2013 році.
Угода про асоціацію України з ЄС була підписана в 2014 році та стала чинною в 2017 році. 28 лютого 2022 року, в умовах повномасштабного російського вторгнення в Україну, президент України Володимир Зеленський підписав заявку на членство України в ЄС[7]. Також разом із головою Верховної Ради Русланом Стефанчуком і прем'єр-міністром Денисом Шмигалем було підписано Спільну заяву. У документах ідеться про те, що Україна поважає цінності, закріплені у статті 2 Договору про Європейський Союз, і має честь подати заявку на членство відповідно до статті 49 цього Договору. Україна проситиме розглянути заявку за спеціальною процедурою, тобто невідкладно почати формальний процес, що приведе до надання державі статусу кандидата на членство.
1 березня 2022 року Європейський парламент переважною більшістю голосів затвердив резолюцію, яка рекомендує державам-членам ЄС працювати над наданням Україні статусу кандидата на вступ
- Домашнє завдання: вивчити мтеріал, зробити конспект
Немає коментарів:
Дописати коментар