Всесвітня історія  3 група І курс

17.10.2022

Шановні здобувачі освіти, продовжуємо навчання.

Фото виконаних робіт надсилайте у Вайбер або Телеграм

                               

 Практичне заняття: Пакт Бріана Келлога. Переможені й переможці у Великій війні.

1. Необхідно опрацювати  документ

2. Зробіть запис в робочому зошиті із зазначенням теми та дати уроку.

І. Чи вважаєте ви, що цей договір про заборону війни як засобу національної політики був дієвим?

ІІ.Чому пакт Бріана—Келлога не справдив надій людства?

ІІІ.Подумайте, чи може цей договір стати однією з правових основ для Нюрнберзького трибуналу  в подальшому до країни агресора, як це було  в 1945 р. відносно керівників нацистської Німеччини, яким було висунуто звинувачення у порушенні договору.

ІУ.Чому пакт не був підкріплений зобов’язаннями держав відмовитися від військових дій і не містив положень про обмеження гонки озброєнь?

Бріа́на–Ке́ллога пакт, Паризький пакт — договір про заборону війни як засобу національної політики.

 Історична довідка

Підписано 27.08.1928 у м. Парижі. Названо на честь його ініціаторів — міністра закордонних справ Франції А. Бріана і державного секретаря США Ф. Б. Келлога. Формально набув чинності 24.07.1929.

За підготовку Паризького пакту Ф. Б. Келлогу 1930 присвоєно Нобелівську премію миру (А. Бріану 1926 присуджено аналогічну премію за Локарнські договори).

Пакт підписали представники 15 держав (США, Франція, Велика Британія, Німеччина, Італія, Бельгія, Канада, Австралія, Нова Зеландія, Південно-Африканський Союз, Ірландія, Індія, Польща, Чехословаччина, Японія).

До кінця 1928 приєдналися ще 63 держави (зокрема й СРСР).

Договір не підписали Аргентина, Бразилія, Колумбія, Мексика, Саудівська Аравія, Швейцарія.

Характеристика

За умовами Пакту його учасники зобов’язалися врегулювати спори або конфлікти лише мирними засобами. Так, у статті 1 зазначено, що Високі Договірні Сторони урочисто заявляють про засудження застосування війни як засобу урегулювання міжнародних спорів і відмовляються у своїх взаємних відносинах від війни як знаряддя національної політики. У статті 2 закріплено необхідність врегулювання або вирішення всіх міждержавних спорів чи конфліктів тільки мирними засобами. Відмова від військових дій стосувалася тільки відносин між державами-підписантами договору, всі інші країни не бралися до уваги.

Значення

Підписання Бріана–Келлога пакту стало найбільшою миротворчою ініціативою після Першої світової війни, спрямованої на побудову стійкого міжнародного порядку та викорінення війни як явища у міжнародних відносинах. Бріана–Келлога пакт означав залучення США до вирішення європейських міжнародно-безпекових проблем, допоміг у налагодженні порозуміння між Францією і Німеччиною, сприяв значному розвитку міждержавного права. Договір став однією з правових основ для Нюрнберзького трибуналу (див. Нюрнберзький процес 1945), в ході якого керівникам нацистської Німеччини було висунуто звинувачення у порушенні договору.

Проте Бріана–Келлога пакт не був підкріплений зобов’язаннями держав відмовитися від військових дій і не містив положень про обмеження гонки озброєнь.

Міжнародна угода чітко продемонструвала неможливість запобігання війнам лише заборонами на офіційному рівні. Увиразнилася потреба вироблення ефективних механізмів дотримання принципів міжнародного права й окремих документів, методів покарання у разі їх порушення та пошуку мирних засобів розв’язання міждержавних суперечок.

Джерела

• Договір про заборону війни як засобу національної політики (Пакт Бріана–Келлога) // Верховна Рада України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_647
• 
  
• ДОДАТКОВА ІНФОРМАЦІЯ.

Найважливішим дипломатич­ним документом кінця 20-х років став пакт Бріана— Келлога, що був першим практично загальним міжна­родним договором, який містив міжнародно-правові норми, спрямовані проти агресивних воєн. До пакту приєдналися майже всі держави (69), з них на вересень 1929 р. 49 держав, у тому числі Радянський Союз, ратифікували його, урочисто підтвердивши своє прагнення розв'язувати конфлікти тільки мирним шляхом і відмову від війни як знаряддя національної політики.

Ідею боротьби за демократичний мир і відмови від будь-яких форм агресії вперше у XX ст. було проголошено на державному рівні в ленінському Декреті про мир. Без­посереднім попередником пакту дехто вважав Женевський протокол, розроблений Лігою Націй у жовтні 1924 р. і з ви­ни уряду Англії не ратифікований. Келлог же більше посилався на рішення Панамериканської конференції в Гавані (січень — лютий 1928 р.), де в останньому документі, зок­рема, декларувалося, що «наступальні війни є злочином проти людства», «неправомірними» й «забороненими».

6 квітня 1927 р. міністр закордонних справ Франції А. Бріан звернувся до США з пропозицією укласти дво­сторонній договір «про вічну дружбу і заборону звернення до війни як знаряддя національної політики». 20 червня він направив офіційну ноту у Вашингтон з проектом дого­вору «про вічну дружбу», розраховуючи цим договором підняти авторитет Франції.

Державний секретар США Ф. Келлог спочатку не звер­нув уваги на цю ноту, але потім вирішив використати ідею Бріана задля посилення впливу США на світову політику й створення нового політичного об'єднання держав на противагу Лізі Націй. 27 грудня він послав ноту-відповідь Франції з пропозицією укласти не двосторонній, а багато­сторонній договір між «головними державами світу» про недопустимість війни між ними. Келлог познайомив уряди ряду держав з цим листуванням.

Першою відповіла Німеччина (27 квітня 1928 р.), яка підтримала американський проект. Серйозні застережен­ня зробив уряд Англії (19 травня), який категорично за­явив, що не допустить будь-якого втручання в райони «особливого життєвого інтересу» для своєї країни. Отже, Лондон заздалегідь обумовлював собі «право» вести війни в таких районах як «захід самозахисту» Британської імпе­рії. Одночасно він заперечував проти участі держав, «уря­ди яких не здобули ще загального визнання». Йшлося, зрозуміло, про СРСР, з яким уряд консерваторів рік тому розірвав дипломатичні відносини.

Французький уряд висунув (21 квітня) свій контрпроект договору, обумовлюючи право «на законну самообо­рону в межах існуючих договорів». Уряди Японії та Італії вітали пакт як «цілковите знищення війни» й повторили французькі застереження.

28 червня 1928 р. Келлог надіслав нову ноту й пере­глянутий проект договору 14 країнам. Уточнялося, що відмова від війни торкалася відносин між учасниками до­говору, а не між усіма країнами.

В результаті тривалого дипломатичного листування з питання трактування поняття «війни поза законом» 15 держав (деякі з усними застереженнями) на чолі із США й Францією підписали в Парижі 27 серпня 1928 р. «Пакт загальної відмови від війни».

Паризький пакт (який ще стали називати «пакт Бріана—Келлога») складався з преамбули та двох основних статей. У статті 1 сторони заявили, що «засуджують вико­ристання війни для вирішення міжнародних суперечок і відмовляються від неї як від інструмента державної полі­тики в їхніх взаєминах». У статті 2 сторони визнали, що «для врегулювання всіх суперечок чи конфліктів... вони прагнутимуть удаватися тільки до мирних засобів».

Договір, безперечно, мав позитивне значення.

1. Надзвичайно важливим став сам факт колективного проголошення державами «права на мир» і відмови від «наступальної війни» як «інструмента державної політики».

2. Безпрецедентними для того часу були масовість учасників договору, кількість країн, що підписали й рати­фікували його.

3. Універсальна форма пакту відкривала можливості приєднання до нього залежних і напівколоніальних країн.

4. Паризький пакт, як зазначав М. М. Литвинов у ноті послу Франції в Москві Ж. Ербетгу 31 серпня 1928 р., об'єктивно покладав «певні зобов'язання на держави перед громадською думкою». Справді, деякий час він служив від­носною перешкодою для агресивних дій держав-учасниць.

Разом з тим Паризький пакт мав серйозні недоліки.

По-перше, його загальна декларативність і суто фор­мальний характер. Відмова від «права на війну» не була підкріплена жодними зобов'язаннями держав у галузі роз­зброєння або хоча б обмеження гонки озброєнь.

По-друге, невизначеність самого формулювання про заборону війни залишала простір для довільних тлумачень. Тим часом договір мав поставити поза законом будь-яку міжнародну війну й воєнні дії (інтервенції, блокади, воєн­ну окупацію чужої території, чужих портів і т. п.).

По-третє, Паризький пакт знецінювався рядом застере­жень Франції, Англії та інших його головних учасників. Такі застереження («право на самооборону» тощо), хоч і не ввійшли до договору, проте давали можливість державам використовувати його в дусі своєї зовнішньої політики.

Радянський уряд публічно відзначив принципові не­доліки пакту й водночас заявив про свою готовність приєднатися до нього, підкресливши його значення в бо­ротьбі за ослаблення воєнної небезпеки.

27 серпня 1928 р., в день підписання пакту в Парижі, державний департамент США через своїх послів направив ноти ще 48 державам (у тому числі СРСР та 7 країнам — нечленам Ліги Націй) із запрошенням приєднатися до договору. Того ж дня посол Франції в Москві Ж.Ербетт пе­редав таке запрошення радянському урядові.

Президія ЦВК СРСР уже 29 серпня ратифікувала Па­ризький пакт після підписання його урядом. У ноті Ербетту М. М. Литвинов проаналізував недостатність і неконкретність формулювань договору, вказав на відсут­ність у ньому будь-яких гарантій виконання учасниками взятих зобов'язань. Радянські застереження, на відміну від західних, були спрямовані не на обмеження, а на все­мірне розширення зобов'язань держав-учасниць. У ноті повідомлялося про приєднання СРСР до Паризького пакту. 6 вересня це було офіційно підтверджено радян­ською декларацією, переданою Ербетту.

США ратифікували пакт 17 січня 1929 р. Радянський Союз, не чекаючи ратифікації з боку інших держав, запро­понував 7 сусіднім країнам достроково ввести пакт у дію. Після дипломатичних переговорів СРСР, Естонія, Латвія, Польща й Румунія на конференції в Москві 9 лютого 1929 р. підписали протокол про негайне набрання Паризьким пак­том сили. Пізніше до Московського протоколу приєдна­лися Туреччина, Іран та Литва. Пакт набрав сили 24 лип­ня 1929 р. після ратифікації його іншими країнами.

Пакт Бріана—Келлога не справдив надій людства. Відсутність гарантій і двозначність формулювань стали головною причиною підриву його ефективності. Держа­ви-агресори — Японія, Німеччина та Італія на початку 30-х років першими грубо його порушили. Паризький пакт не міг відвернути небезпеку нової світової війни, зу­пинити агресорів. І все ж він залишив певний слід у тео­рії й практиці міжнародних відносин і міжнародного пра­ва. Ідея недопустимості війни, заборони на застосування сили в міжнародних відносинах знайшла своє відобра­ження й була закріплена в Статуті 00Н та багатьох піс­лявоєнних міждержавних договорах та угодах.

Бажаю успіхів! Консультація відбудеться у відеочаті Вайбера. 

Усім попередньо налагодити зі мною контакт у Вайбері. 

Також можна надсилати відповіді на електронну пошту

 Якщо будуть виникати питання, звертайтеся, завжди буду рада допомогти. Мій номер телефону у Вас є.