Основи правових знань 12 група, Межова
Шановні здобувачі освіти, продовжуємо навчання.
Фото виконаних робіт надсилайте у Вайбер або Телеграм
Визначення нормативного акта господарського законодавства ґрунтується на загальнотеоретичному понятті "нормативний акт". Нормативний акт господарського законодавства являє собою офіційний письмовий документ компетентного органу держави, який є джерелом норм господарського права, тобто встановлює (змінює) або припиняє норми господарського права.
Норма господарського права - це елемент системи комплексної галузі господарського права. Нормативний акт діє як елемент зовнішньої форми господарського права, елемент комплексної галузі господарського законодавства.
З цього визначення випливають дві основні ознаки нормативного акта господарського законодавства. Перша стосується змісту, за яким нормативний акт є офіційним джерелом правової інформації про чинні норми права у сфері господарської діяльності. Друга ознака стосується форми. Нормативний акт - це юридично-технічна форма встановлення, опублікування і застосування норм господарського права.
Як форма господарське законодавство є основним видом правової інформації, визначення якої дає Закон України "Про інформацію" від 2 жовтня 1992 р. Згідно зі ст. 22 цього Закону господарське законодавство є "сукупністю документованих або публічно оголошених відомостей про право, його систему, джерела, реалізацію, юридичні факти, правовідносини, правопорядок, правопорушення і боротьбу з ними та їх профілактику тощо".
Щоб забезпечити доступ до законодавчих та інших нормативних актів усім громадянам, держава забезпечує видання цих актів масовими накладами у найкоротші строки після набрання ними чинності. Ця норма Закону, на жаль, виконується не належним чином, особливо щодо підзаконних актів господарського законодавства.
Поняття нормативного акта господарського законодавства багатозначне. Воно визначає різноманітні щодо юридичної сили, форми і сфер дій нормативні акти. Тому їх класифікують на види шляхом визначення актів господарського законодавства за двома основними критеріями: юридичною силою актів та змістом норм господарського права, які вони встановлюють.
Згідно з юридичною силою господарське законодавство функціонує як вертикальна ієрархічна система нормативних актів. Структура цієї системи зумовлена структурою органів законодавчої і державної виконавчої влади, які мають законодавчі і нормотворчі повноваження щодо регулювання господарської діяльності. В ній можна виділити кілька блоків, головним з яких є господарське законодавство, що ґрунтується на статтях і нормах Конституції України про власність, про підприємництво, про компетенцію вищих органів державної влади (Верховної Ради, Президента, Кабінету Міністрів) у нормативному регулюванні господарської діяльності.
Другий блок становлять господарські закони.
Їх можна класифікувати як:
- закони про види і правовий статус суб'єктів господарювання (закони України "Про підприємства в Україні", "Про господарські товариства", "Про колективне сільськогосподарське підприємство" тощо);
- закони про окремі види господарської діяльності (закони України "Про зв'язок", "Про транспорт", "Про залізничний транспорт", Кодекс торговельного мореплавства, Повітряний кодекс України);
- закони про окремі відносини (наприклад, Арбітражний процесуальний кодекс України).
Ще один блок нормативних актів господарського законодавства становлять так звані законодавчі акти:
а) постанови Верховної Ради України з господарських питань, які були прийняті як акти поточного законодавства;
б) декрети Кабінету Міністрів з господарських питань, які приймав Кабінет Міністрів України на підставі тимчасових повноважень, делегованих йому Верховною Радою України.
Великий за обсягом блок господарського законодавства становлять підзаконні нормативні акти:
а) укази Президента України з господарських питань (наприклад, "Про інвестиційні фонди та інвестиційні компанії" від 19 лютого 1994 р., "Про державну комісію з цінних паперів та фондового ринку" від 14 лютого 1997 р.);
б) розпорядження Президента України з окремих господарських питань, які видаються як оперативні господарські акти (наприклад, "Про заходи щодо майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР" від 24 травня 1994 р., "Про заходи щодо врегулювання відносин заборгованості підприємств" від 14 травня 1997 р.);
в) постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України з господарських питань, які приймаються відповідно до ст. 117 Конституції України;
г) господарські нормативні акти міністерств, державних комітетів та інших центральних органів виконавчої влади. Ці акти приймаються у вигляді положень, інструкцій, правил тощо, затверджуваних наказами відповідних міністрів. До цієї групи відомчого законодавства належать також акти, прийняті господарськими об'єднаннями (асоціаціями, корпораціями, концернами тощо), та локальні нормативні акти господарюючих суб'єктів;
д) нормативні акти господарського законодавства місцевих рад та місцевих держадміністрацій (нормативні господарські акти територіальної дії). Важливою як у теоретичному, так і в практичному аспекті є загальна класифікація нормативних актів господарського законодавства на види за змістом тих норм господарського права, які офіційно встановлюють ці акти.
Залежно від змісту доктрина господарського права розрізняє чотири види актів:
- акти, норми яких є загальними правилами функціонування господарських правовідносин. Такі норми містяться у кодексах, які кодифікують окремі інститути господарського права. Зокрема, Цивільний кодекс кодифікує норми про договірні господарсько-правові інститути: купівлю-продаж, поставку та інші форми обміну; загальний і будівельний підряди; перевезення вантажів;
- інститут майнової відповідальності господарюючих суб'єктів і т. ін. Щодо окремих видів правовідносин діють спеціальні кодифіковані акти господарського законодавства. Це, зокрема, транспортні кодекси та статути, загальні правила перевезення вантажів;
- компетенційні акти, які визначають види господарюючих суб'єктів, а також їхні права та обов'язки щодо господарювання, тобто господарську компетенцію;
- нормативні документи, що регулюють технічні параметри виробництва та його результати, зокрема технологічні процеси, якість продукції (робіт, послуг), витрати (норми витрат матеріальних і трудових ресурсів, норми виробітку тощо). Формами нормативних документів є стандартні (державні, галузеві, підприємств, технічні умови), а також державні будівельні норми і правила;
- нормативні акти, що виражають норми-завдання, тобто визначають своїм адресатам конкретні результати, яких мають досягти суб'єкти господарських відносин за належної правомірної поведінки, а не загальні правила поведінки. Юридично-технічною формою актів цього виду є акти планування, програми (технічна форма) і закони та постанови про їх затвердження (юридична форма).
У системі науки права взагалі, її окремих галузей і навчальних курсів зокрема за традицією розглядається поняття джерел права. В науковій літературі йдеться про багатозначність і нечіткість цього поняття, що здавна викликало критику видатних правників. Однак в умовах радянської правової системи, по суті, єдиним джерелом права визнавалися нормативні акти, законодавство. До останнього часу і в підручниках та посібниках з господарського права основними його джерелами визнавалися саме закони та інші нормативні акти [17, c.320].
Здебільшого спрацьовує традиція, збережена в радянські часи і в підручниках з теорії права, за якою «офіційний акт — документ компетентних органів, що містить форми права, забезпечувані державою (конституції, закони, укази президента, постанови та ін.) — є основним юридичним джерелом права» [9, c.25].
Але в деяких аналогічних російських виданнях поняття «джерела права» і «форми права» не ототожнюються. Поняття «форми права» і «джерела права», стверджується в одному з них, тісно взаємопов'язані, але не збігаються. Якщо «форми права» показують, як зміст права організовано і виражено зовні, то «джерела права» — це витоки формування права, система факторів, що визначають його зміст і форми вираження [13, c.335] .
Так підійшли до цієї проблеми і автори українського підручника «Загальна теорія держави і права». Під формою права, зазначається там, розуміють способи зовнішнього вираження і закріплення правових норм. А джерела права — це фактори, які обумовлюють виникнення, розвиток юридичних ідей, поглядів, теорій щодо утворення, змісту і функціонування права (передусім система соціально-економічних відносин). Формами права в більшості правових систем є нормативно-правові акти, правові звичаї, правові прецеденти, нормативні правові договори [8, c.293] .
Першість серед форм господарського права належить нормативним правовим актам — офіційним документам, які приймаються компетентними органами правотворчості і містять норми господарського права.
Нормативні господарсько-правові акти класифікуються за різними ознаками. За юридичною силою і формою вираження — на закони, тобто акти вищої юридичної сили, і на підзаконні акти — акти, що засновані на законах. Такі акти не повинні суперечити законам. Найвищу юридичну силу має основний закон — Конституція України, яка встановлює загальні та галузеві принципи регулювання господарських відносин, гарантії здійснення господарської (підприємницької) діяльності (наприклад, забезпечення захисту прав усіх суб'єктів власності і господарювання, конкуренції, недопущення зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірного обмеження конкуренції та недобросовісної конкуренції). Підзаконні акти — це Укази Президента, постанови і розпорядження Кабінету Міністрів, рішення органів самоврядування, накази міністрів та інших посадових осіб різного рівня.
Відповідно до ієрархії нормативно-правових актів за юридичною силою, вони приймаються народом або за його дорученням — органом законодавчої влади — Верховною Радою — Основний закон (Конституція), закони; Президентом — Укази і розпорядження; органом виконавчої влади (Кабінетом Міністрів) — постанови; органами місцевого самоврядування — рішення.
Закони підрозділяються на конституційні — закони, які органічно поєднані з основним законом, ними вносяться зміни чи доповнення до Конституції; звичайні — закони, які приймаються на основі і на виконання Конституції і визначають основи правового регулювання у сфері господарських відносин (наприклад, закони «Про державне прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку України», «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» тощо); надзвичайні — закони тимчасового характеру, що приймаються за надзвичайних обставин і можуть призупиняти дію чинних законів; тимчасові — закони, прийняті на визначений у часі термін дії (наприклад, закон про державний бюджет, закон про затвердження Державної програми економічного і соціального розвитку України на певний рік); допоміжні — закони, які затверджують, змінюють, зупиняють, скасовують, денонсують інші нормативні акти або мають допоміжне значення для їх застосування (наприклад, закон України «Про ратифікацію Договору між Україною та Туркменістаном про довгострокове торговельно-економічне співробітництво на 2001-2010 роки»); кодифіковані — нормативні акти, в яких узагальнені і систематизовані норми права, що регулюють певну групу суспільних відносин. Вони приймаються у формі кодексів. Зі створенням України як самостійної держави постало питання про кодифікацію і господарського законодавства. Підготовка Господарського кодексу завершилася його прийняттям 16 січня 2003 року.
Деякими правниками демократизм правової та економічної системи пов'язується лише з приватним інтересом, приватним правом, з приватно-правовим регулюванням. Але ж нормальне функціонування ринкової економіки неможливе без державного контролю за діяльністю всіх суб'єктів господарської, підприємницької діяльності, без застосування нарівні з приватно-правовим і публічно-правового регулювання.
Неупередженими правниками суперечлива ситуація в нашому суспільстві пояснюється саме наявним безпідставним перебільшенням ролі ринкового саморегулювання, приватно-правових засад у становленні вітчизняної економічної системи, майже повним усуненням держави від активного формування демократичних засад в економіці, з одного боку, а з другого — невизначеністю щодо суті і змісту ринкової моделі народного господарства України, місця і ролі національного підприємництва в становленні й розвитку нових економічних відносин» [14, c.21] .
Сфера публічно-правового регулювання особливо за умов перехідного періоду охоплює широкий-спектр суспільних відносин і потребує наукової відповіді на питання, що стосується, скажімо, загальних основ державного регулювання господарських відносин, приватизації майна державних підприємств, індикативного планування тощо.
Практика кодифікації цивільного законодавства в Російській Федерації свідчить, що шлях зосередження всіх вищезгаданих правових норм в одному кодифікаційному акті — Цивільному кодексі — не є оптимальним і доцільним. Його громіздкість і перевантаженість, по-перше, ускладнює користування ним, а по-друге, і це теж негативно позначається на користуванні, багато законодавчих актів залишається поза межами Кодексу. По-третє, при такій кодифікації виникають неузгодженості в структурі Кодексу. Але найголовніше, мабуть, полягає в тому, що це є кроком назад, стримує розвиток правознавства.
Правознавство, як і кожна наука, у своєму розвитку все більше диференціюється, розгалужується. І це природно. Суспільні відносини, особливо у сфері економіки, ускладнюються, ускладнюється також і їхнє правове регулювання, розгалужуються і система права та система законодавства.
Це особливо яскраво доведено практикою в наш час — час здійснення ринкової трансформації економіки. Така трансформація потребує створення адекватної правової системи, пошуку міри оптимального співвідношення інтересів особи, суспільства і держави, що потребує переосмислення наших уявлень щодо сутності права, його системи, законодавства і його кодифікації.
Підзаконні нормативні акти, як уже зазначено, — це акти, які приймаються уповноваженими правотворчими суб'єктами на основі і на виконання законів. Відповідно до Конституції розрізняють такі їх види:
а) Укази Президента України. Вони є обов'язковими для виконан ня на всій території держави (наприклад, «Про деякі питання інно ваційного інвестування підприємств, що мають стратегічне значення для економіки та безпеки держави», «Про усунення обмежень, що стри мують розвиток підприємницької діяльності»). Для вирішення опера тивних поточних питань Президент видає розпорядження (наприклад, «Про розроблення проекту стратегії економічного і соціального розвит ку України до 2011 року»);
б) нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України. Ними є постанови, які є обов'язковими до виконання і містять найважливіші рішення (наприклад, «Про перетворення деяких державних і казенних підприємств», «Про встановлення та внесення плати за видачу ліцензії на проведення конкретного виду страхування»). Рішення з оперативних, поточних питань видаються Кабінетом Міністрів у формі розпоряджень;
в) нормативні правові акти міністерств та інших центральних ор ганів виконавчої влади; видаються у формі наказів, положень;
г)нормативні правові акти місцевих адміністрацій; видаються у формі розпоряджень, наказів;
ґ)нормативно-правові акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування; видаються у формі рішень, розпоряджень;
д)локальні нормативні правові акти; видаються установами і орга нізаціями різних форм власності з метою регламентації внутрішніх пи тань. Вони поширюються на членів цих організацій і спрямовані на де талізацію вимог загальних норм права щодо умов діяльності даного ко лективу.
У господарсько-правовій сфері поширеною є практика застосування таких форм господарського права, як нормативний договір. Він являє собою двосторонню або багатосторонню угоду, яка встановлює права і обов'язки її суб'єктів як правила поведінки на майбутнє. Нормативні Договори поділяються на внутрішньодержавні (типові договори, установчі договори про заснування господарських товариств тощо) та міждержавні договори (угоди, конвенції тощо).
Найстарішою формою права є правові звичаї. Вони являють собою правила поведінки, визнані державою. Ще за часів Римської імперії звичаєве право регулювало більшість торговельних угод, орендних відносин, угод про перевезення товарів тощо. З часом найпоширеніші звичаєві норми періодично об'єднувались у вигляді збірок.
У сучасному праві звичаї—рідкісне явище. У правовій системі України дія правових звичаїв в основному стосується сфери зовнішньоторговельних угод. Правовою формою є і юридичні прецеденти — принципи, які покладаються в основу рішення судових або інших державних органів з конкретної юридичної справи. В майбутньому вони стають загальнообов'язковими правилами при вирішенні аналогічних справ. Таким чином, функція правотворення визнається за судовою практикою.
2.Поняття та система господарського законодавства
Термін «законодавство» зазвичай використовується у значенні як сукупність законів та інших нормативно-правових актів, що регламентують ту чи іншу сферу суспільних відносин і є джерелами певної галузі права.
У Популярній юридичній енциклопедії наводиться таке визначення законодавства[1]: законодавство — сукупність чинних нормативно-правових актів: законів, постанов, декретів, указів, наказів, інструкцій правотворчих органів, що регулюють правовідносини в державі.
Іноді під законодавством розуміють один з основних методів здійснення державою своїх функцій способом ухвалення законів та інших нормативно-правових актів, їх зміни або скасування.
Існують дві концепції визначення законодавства: законодавство у широкому розумінні і законодавство у вузькому розумінні.
Як зазначає О. Ф. Скакун[2], широке трактування включає в поняття законодавства акти законодавчих органів і підзаконні акти (акти органів управління та ін.). Вузьке — акти законодавчих органів і постанови парламенту про надання цим законам чинності.
Слід зауважити, що широке розуміння законодавства принижує роль закону, об’єднуючи в одне ціле закони і підзаконні акти. Р. З. Лівшиц[3] наголошує, що широке розуміння законодавства — це шлях розмивання закону, підміни його управлінськими рішеннями.
Водночас відповідно до рішення Конституційного суду України від 09.07.1998 № 12-РП/98 термін «законодавство» охоплює закони України, чинні міжнародні договори України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, а також постанови Верховної Ради України, укази Президента України, декрети і постанови Кабінету Міністрів України, ухвалені в межах їх повноважень та відповідно до Конституції України і законів України.
Для правильного розуміння поняття «законодавство» потрібно з’ясувати питання співвідношення системи законодавства і системи права, у т.ч. права і закону.
Загальновизнано, що основною формою вираження права є закон. Так само система права і система законодавства співвідносяться між собою, як зміст і форма. Система права являє собою сукупність правових норм, а система законодавства є сукупністю нормативно-правових актів. Первинним елементом системи права служить норма права, а первинним елементом системи законодавства є стаття нормативно-правового акта. Отже, система законодавства — це сукупність джерел права, які являють собою форму вираження правових норм[4].
Перш ніж розпочати розгляд безпосередньо поняття господарського законодавства, наведемо його показові визначення відомих учених-господарників. В. К. Мамутов[5] зазначає, що як галузь законодавства господарське законодавство являє собою визначену нормативну системно-структурну організацію. Поєднання господарсько-правових норм у галузеву систему законодавства ґрунтується на єдності предмета господарсько-правового регулювання. Системі господарського права відповідає система господарського законодавства, яка охоплює господарсько-правові норми, що містяться в таких джералах права, як закони і підзаконні акти, котрі цілком або частково належать до предмета господарсько-правового регулювання. Отже, система господарського законодавства вужча від системи господарського права, яка включає всю сукупність чинних у суспільстві джерел господарського права.
Водночас В. С. Щербина[6] наголошує, що, відповідно, господарське законодавство загалом можна визначити як систему нормативних актів, які згідно із законом є інституційними джерелами господарського права. Основними джерелами господарського права є саме закони та інші нормативні акти.
Система господарського законодавства загалом обумовлена предметом регулювання. Предметом господарського законодавства є господарські відносини у спеціальному розумінні, тобто відносини між організаціями щодо виробництва й реалізації продукції, відносини в капітальному будівництві, відносини в закупівлі сільськогосподарської продукції в аграрних товаровиробників, відносини організацій усіх видів транспорту з клієнтами та між собою, відносини в державному страхуванні, зовнішньоекономічній діяльності, планові та господарсько-процесуальні відносини. Це — погляд представників теорії господарського права, згідно з яким господарське законодавство являє собою окрему галузь — систему нормативних актів, правила яких регулюють господарські відносини щодо організації і здійснення господарської діяльності в галузі суспільного виробництва й обігу.
Теорія господарського права виходить з того, що як галузь господарське законодавство окреслене тільки господарськими відносинами і не включає всіх нормативних актів (фінансового,
адміністративного, трудового права тощо), котрі теж регулюють народне господарство.
Правильність такого підходу підтверджує ст. 4 ГК, згідно з якою предметом регулювання Кодексу не є:
майнові та особисті немайнові відносини, що регулюються Цивільним кодексом України;
земельні, гірничі, лісові та водні відносини, відносини щодо використання й охорони рослинного і тваринного світу, територій та об’єктів природно-заповідного фонду, атмосферного повітря;
трудові відносини;
фінансові відносини за участі суб’єктів господарювання, що виникають у процесі формування та контролю виконання бюджетів усіх рівнів;
адміністративні та інші відносини управління за участі суб’єктів господарювання, в яких орган державної влади або місцевого самоврядування не є суб’єктом, наділеним господарською компетенцією, і безпосередньо не здійснює організаційно-господарських повноважень щодо суб’єкта господарювання.
Проте доволі спірним, на наш погляд, є визначення господарського законодавства, сформульоване авторами навчального посібника «Господарське законодавство»[7], а саме: господарське законодавство — це система економічних і правових норм (фінансового, комерційного, трудового, банківського, земельного, адміністративного права і т.д.), що регулюють різні галузі народного господарства.
Крім того, нормативно-правовому регулюванню господарської діяльності присвячена ст. 7 ГК, де зазначено, що відносини у сфері господарювання регулюються Конституцією України, ГК, законами України, нормативно-правовими актами Президента України та Кабінету Міністрів України, нормативно-правовими актами інших органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також іншими нормативними актами.
Наведемо найважливіші основні нормативно-правові акти, що є джерелами господарського законодавства.
Конституція України[8]
У ст. 8 Конституції України зазначено, що Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти ухвалюються на підставі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії.
Для правового регулювання господарських відносин першорядне значення мають в основному такі положення Конституції України:
Відповідно до ст. 13 Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб’єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб’єкти права власності рівні перед законом.
Згідно зі ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.
Право приватної власності є непорушним. Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об’єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону.
Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.
Примусове відчуження об’єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Примусове відчуження таких об’єктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається тільки в умовах воєнного чи надзвичайного стану.
Ст. 42 Конституції України проголошує, що кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом.
Держава забезпечує захист конкуренції в підприємницькій діяльності. Не допускаються зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірне обмеження конкуренції та недобросовісна конкуренція. Види і межі монополії визначаються законом. Держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та всіх видів послуг і робіт, сприяє діяльності громадських організацій споживачів.
Крім того, відповідно до ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються:
1) засади використання природних ресурсів, виключної (морської) економічної зони, континентального шельфу, освоєння космічного простору, організації та експлуатації енергосистем, транспорту і зв’язку;
2) правовий режим власності;
3) правові засади і гарантії підприємництва; правила конкуренції та норми антимонопольного регулювання;
4) засади зовнішніх зносин, зовнішньоекономічної діяльності, митної справи;
5) організація і діяльність органів виконавчої влади, основи державної служби, організації державної статистики та інформатики;
6) судоустрій, судочинство, статус суддів, засади судової експертизи, організація і діяльність прокуратури, органів дізнання і слідства, нотаріату, органів і установ виконання покарань; основи організації та діяльності адвокатури;
7) засади місцевого самоврядування;
8) засади цивільно-правової відповідальності; діяння, які є злочинами, адміністративними або дисциплінарними правопорушеннями, та відповідальність за них.
Виключно законами України встановлюються:
1) Державний бюджет України і бюджетна система України; система оподатковування, податки і збори; засади створення і функціонування фінансового, грошового, кредитного та інвестиційного ринків; статус національної валюти, а також статус іноземних валют на території України; порядок утворення і погашення державного внутрішнього і зовнішнього боргу; порядок випуску та обігу державних цінних паперів, їх види і типи;
2) одиниці ваги, міри і часу; порядок установлення державних стандартів;
3) порядок утворення і функціонування вільних та інших спеціальних зон, що мають економічний чи міграційний режим, відмінний від загального.
Господарський кодекс України
Після Конституції України головним джерелом господарського законодавства є Господарський кодекс України (далі — ГК) від 16.01.2003 (набрав чинності з 01.01.2004), що встановлює правові засади господарської діяльності (господарювання).
ГК має на меті забезпечити зростання ділової активності суб’єктів господарювання, розвиток підприємництва і на цій основі підвищення ефективності суспільного виробництва, його соціальну спрямованість відповідно до вимог Конституції України, утвердити суспільний господарський порядок в економічній системі України, сприяти гармонізації її з іншими економічними системами.
ГК визначає засади господарювання в Україні, установлює загальні принципи господарювання і регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської ді-
яльності між суб’єктами господарювання, а також між цими суб’єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання.
ГК складається з 9 розділів, а саме: розділ І «Основні засади господарської діяльності»; розділ ІІ «Суб’єкти господарювання»; розділ ІІІ «Майнова основа господарювання»; розділ ІV «Господарські зобов’язання»; розділ V «Відповідальність за правопорушення у сфері господарювання»; розділ VІ «Особливості правового регулювання в окремих галузях господарювання»; розділ VIІ «Зовнішньоекономічна діяльність»; розділ VIIІ «Спеціальні режими господарювання»; розділ ІX «Прикінцеві положення».
Цивільний кодекс України
Цивільним кодексом України (далі — ЦК) від 16.01.2003
(набрав чинності з 01.01.2004) регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), що ґрунтуються на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.
Разом з тим ГК містить положення, що передбачають застосування до регулювання господарських відносин положень ЦК (наприклад, у ст. 175 ГК зазначено, що майнові зобов’язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом.
Варто наголосити, що розмежування предметів регулювання ГК і ЦК є складною проблемою, що виникла після набуття чинності цих нових кодексів. Виходячи зі змісту ГК і ЦК можна висновувати, що застосування положень ЦК до регулювання господарських відносин не виключається, однак за наявності колізії переважному застосування підлягають норми, сформульовані в ГК.
Закони України
Законів України, що регулюють господарські відносини, доволі багато, і вичерпний їх перелік навести важко та й навряд чи доцільно[9]. Найважливіші з них такі: Закон України «Про власність» від 07.02.1991; Закон України «Про оподаткування при-
бутку підприємств» від 28.12.1994; Закон України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» від 01.06.2000; Закон України «Про банки і банківську діяльність» від 07.12.2000; Закон України «Про лізинг» від 16.12.1997; Закон України «Про страхування» від 07.03.1996; Закон України «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю» від 19.06.2003; Закон України «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним
боргом та іпотечні сертифікати» від 19.06.2003; Закон України «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)» від 15.03.2001; Закон України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом» від 28.11.2002; Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 16.04.1991; Закон України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» від 23.09.1994; Закон України «Про операції з давальницькою сировиною у зовнішньоекономічних відносинах» від 15.09.1995; Закон України «Про регулювання товарообмінних (бартерних) операцій у галузі зовнішньоекономічної діяльності» від 23.12.1998; Закон України «Про захист національного товаровиробника від демпінгового імпорту» від 22.12.1998; Закон України «Про захист національного товаровиробника від субсидованого імпорту» від 22.12.1998; Закон України «Про застосування спеціальних заходів щодо імпорту в Україну» від 22.12.1998.
Нормативно-правові акти Президента України
Укази Президента України належать до підзаконних нормативно-правових актів, що також є важливим джерелом господарського законодавства. Основними актами Президента України, що регулюють господарську діяльність, є: Указ Президента України «Про усунення обмежень, що стримують розвиток підприємницької діяльності» від 03.02.1998 № 79/98; Указ Президента України «Про державну підтримку малого підприємництва» від 12.05.1998 № 456/98; Указ Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва» від 03.07.1998 № 727/98; Указ Президента України «Про деякі заходи з дерегулювання підприємницької діяльності» від 23.07.1998 № 817/98; Указ Президента України «Про запровадження дозвільної системи у сфері підприємницької діяльності» від 20.05.1999 № 539/99; Указ Президента України «Про запровадження єдиної державної регуляторної політики у сфері підприємництва» від 22.01.2000 № 89/2000; Указ Президента України «Питання Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва» від 25.05.2000 № 721/2000; Указ Президента України «Про заходи щодо забезпечення підтримки та дальшого розвитку підприємницької діяльності» від 15.07.2000 № 906/2000.
Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України
Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження переліку органів ліцензування» від 14.11.2000 № 1698; Постанова Кабінету Міністрів України «Про термін дії ліцензії на провадження певних видів господарської діяльності, розміри і порядок зарахування плати за її видачу» від 29.11.2000 № 1755; Постанова Кабінету Міністрів України «Про Порядок проведення аналізу результатів функціонування спеціальних (вільних) економічних зон і територій зі спеціальним режимом інвестиційної діяльності» від 28.02.2001 № 184; Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження переліку документів, які додаються до заяви про видачу ліцензії для окремого виду господарської діяльності» від 04.07.2001 № 756; Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку надання Кабінетом Міністрів України дозволу на узгоджені дії, концентрацію суб’єктів господарювання» від 28.02.2002 № 219; Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Положення про порядок накладення та стягнення штрафів за порушення законодавства про захист прав споживачів» від 17.08.2002 № 1177; Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку і правил проведення обов’язкового страхування цивільної відповідальності суб’єктів господарювання за шкоду, яка може бути заподіяна пожежами та аваріями на об’єктах підвищеної небезпеки, включаючи пожежовибухонебезпечні об’єкти та об’єкти, господарська діяльність на яких може призвести до аварій екологічного і санітарно-епідеміологічного характеру» від 16.11.2002 № 1788.
Бажаю успіхів! Консультація відбудеться у відеочаті Вайбера.
Усім попередньо налагодити зі мною контакт у Вайбері.
Також можна надсилати відповіді на електронну пошту
Якщо будуть виникати питання, звертайтеся, завжди буду рада допомогти. Мій номер телефону у Вас є.
Немає коментарів:
Дописати коментар