Тема: Створення Меджлісу кримськотатарського народу.
Спроба державного перевороту в СРСР
1. Опрацюйте
матеріал з даної теми, § 19 с.164-165, § 21 с.175-178. Підручник В. Власов, С.
Кульчицький Історія України для 11 кл.
Підручник можна
скачати у розділі «Підручники».
2. Зробіть конспект
параграфів в робочому зошиті із зазначенням теми та дати уроку.
3. Попрацюйте з
документом № 2 на с.165. Дайте відповіді на питання:
Проаналізуйте принципи, які проголошував Курултай.
Чому російськомовне населення півострова зустріло
багнетами декларацію Курултаю?Чому вона не знайшла підтримки серед владних кіл ані в
Києві, ані в Москві.
4. Охарактеризуйте
діяльність Леоніда Кравчука.
Відповіді можна
надсилати на електронну пошту
Домашнє завдання
§ 19 с.164-165,
питання 5. с.166 (Прокоментуйте події або явища, про які йдеться у фрагменті
джерела «Статут Організації кримськотатарського національного руху»)
§ 21 с.175-178, питання с.1-6 с.183.
Подумайте і дайте
відповідь: Роль України в розпаді СРСР
Не бійтесь заглядати у словник:
це пишний яр, а не сумне провалля…
М. Рильський
КУРУЛТАЙ -
(тур. — з'їзд, збори) — 1) У давніх монгольських і тюркських, народів — з'їзд
знаті для вирішення найважливіших державних питань. Термін застосовувався також
як назва зборів, свят, бенкетів. К. як державний орган з'явився у часи Чингісхана.
На поч. 13 ст. монгольський хан Темучин, спираючись на племена, які його
підтримували, об'єднав під своєю владою решту монгольських племен. 1206 на К.
кочової аристократії Темучина було обрано ханом усіх монголів під ім'ям
Чингісхана. Під час його правління К. збиралися досить часто, бо їм надавалося
великого значення. Збиралися вони й пізніше, в Золотій Орді, яку заснував хан
Батий у пониззі Волги. Тут К. існував як колегіальний орган. У ньому брали
участь сини хана, його найближчі родичі (царевичі), вдови ханів, еміри, нойони,
беги, темники. К. не був постійно діючим органом. Він збирався в особливо
важливих випадках, і його скликанню надавалося урочистого характеру. К. звичайно
приурочувався до релігійних свят. На ньому вирішувалися питання війни і миру,
найважливіші спори між представниками феод, верхівки, переглядалися кордони
улусів, оголошувалися рішення хана, розглядалися ін. питання державних справ.
До компетенції К. належало обрання хана. К. був дорадчим органом. Він приймав
рішення, угодні ханові. Статус К. визначено у «Великій Ясі» — зб. монгольських
законів і звичаїв. Після розпаду Золотої Орди в ханствах Криму і Кавказу К.
продовжував збиратися аж до припинення їх незалежного політ, існування.
2) Вищий орган
державної влади в Бухарській Нар. Рад. Республіці та Хорезмській Нар. Рад.
Республіці (1920).
3) Представницький
орган кримськотатарського народу. Перший К. відбувся у лист. 1917 у м.
Бахчисараї. Відновив діяльність у червні 1991. Правовий статус К регулюється
відповідним регламентом.
ГКЧП (рос. – Государственный комитет по чрезвычайному
положению) – орган, створений
19 серпня 1991 групою державних керівників СРСР з метою блокування подальшого
ходу ініційованої М. Горбачовим «перебудови» і недопущення підписання нової
союзної угоди. Напередодні, 18 серпня 1991 група майбутніх членів ГКЧП прилетіла
у смт. Форос (підпорядковане Ялтинській міській раді, АР Крим) на дачу, де
перебував М. Горбачов, і висунула йому вимогу, щоб він пішов у відставку або
підписав указ про запровадження надзвичай. стану в країні. Оскільки М. Горбачов
відмовився виконувати вимогу, то його ізолювали на дачі, а виконання обов’язків
Президента СРСР перебрав на себе (за власним указом) тодішній Віце-президент
СРСР Г. Янаєв. Крім нього, до складу ГКЧП увійшли: 1-й заст. голови Ради
оборони СРСР О.Бакланов, Голова КДБ СРСР В. Крючков, Прем’єр-міністр СРСР В.
Павлов, Міністр внутр. справ СРСР Б. Пуго, голова Селянської спілки СРСР
В.Стародубцев, голова Асоціації державних підпр-в і об’єктів промисловості,
будівництва, транспорту і зв’язку СРСР О.Тізяков, Міністр оборони СРСР Д. Язов.
У своїй першій заяві члени ГКЧП мотивували створення цієї структури необхідністю
подолання кризи, політичної, міжнаціональної і громадян. конфронтації, хаосу,
анархії, що загрожують життю і безпеці громадян СРСР, а також самому його
існуванню. У окремих місцевостях СРСР від 19 серпня 1991 на 6 місяців
запроваджувався надзвичай. стан. У «Зверненні до рад. народу» ГКЧП констатував,
що розпочата М. Горбачовим політика «перебудови» зайшла у глухий кут, влада
втратила довіру населення, країна стала некерованою. Своєю першою постановою
ГКЧП призупинив діяльність непідконтрольних владі політ. партій, громад.
організацій і масових рухів, заборонив проведення мітингів, демонстрацій,
страйків. Він також намагався взяти під контроль ЗМІ. До Москви, де було
введено надзвичай. стан, та ін. великих міст країни підтягувались військ.
частини. Під Києвом були зосереджені Кіровабадські та Кременчуцькі
десант.-штурм. бригади (1,2 тис. осіб), на одеській трасі знаходився піхотний
полк 72-ї дивізії. У межах Києва дислокувалися 2–3 тис. військовослужбовців. У
стані підвищеної бойової готовності перебувала 10-тис. Деснянська танкова
дивізія. У аеропорту «Бориспіль» (побл. м. Бориспіль Київ. обл.) приземлився
десант. полк спец. призначення з м. Брест (Білорусь), що мав на меті захоплення
уряд. структур. Дії ГКЧП слід кваліфікувати як спробу консервативних сил у
парт.-держ. керівництві відтворити авторитарну модель держави, взяти реванш за
політику реформ і демократизації, що здійснювалась у попередні роки. Від самого
початку ГКЧП почав стикатись із спротивом. У Москві цей спротив очолив
Президент РФ Б. Єльцин, якого підтримали Голова РМ РРФСР І.Сілаєв та Голова ВР
РРФСР Р. Хасбулатов. Ще 19 серпня 1991 Б. Єльцин видав указ, за яким декрети
ГКЧП були заборонені на тер. Росії. Не дивлячись на введення у Москві
надзвичай. стану, більшість населення і частина війська відкрито виступили
проти ГКЧП, що завадило реалізації його планів. У Києві командуючий сухопутними
військами СРСР генерал В.Варенніков у присутності 1-го секр. ЦК КПУ вимагав від
Голови ВР УРСР Л. Кравчука визнати закон. дії ГКЧП і зміни політ. курсу.
Зайнявши спочатку вичікувальну позицію, Л. Кравчук під впливом нац.-демократ.
сил, які рішуче засудили дії ГКЧП, 20 серпня 1991 назвав зміну влади анти
консти-туційною і закликав до захисту суверенітету України. Після невдалої
спроби заколотників оволодіти Будинком уряду у Москві в ніч з 20 на 21 серпня
1991 стало зрозуміло, що ГКЧП зазнає поразки. Пізно ввечері 22 серпня 1991 М.
Горбачов як Президент СРСР повідомив, що він знову контролює ситуацію. Однак
події 19– 21 серпня 1991, діяльність і крах ГКЧП радикально змінили цю
ситуацію, стали потуж. каталізатором розпаду СРСР. Після провалу путчу, що його
невдало організував ГКЧП, республіки, які на той час ще залишались у складі
СРСР, одна за іншою почали проголошувати незалежність. 24 серпня 1991 ВР УРСР
прийняла Акт про незалежність України. Цей процес завершився підписанням угоди
у Біловезькій Пущі (Білорусь), що формально легалізувала колапс союз. держави.
Члени ГКЧП (крім Б. Пуго, який покінчив життя самогубством) були заарештовані і
засуджені. 1992 всі вони амністовані.
Літ.: Август-91.
Москва, 1991; Путч. Хроника тревожных дней. Москва, 1991; Хроніка опору: Док.,
ін. офіц. матеріали, свідчення преси про спробу держ. перевороту, вчинену т.
зв. ГКЧП у серпні 1991 р. К., 1991; Богданова О. ЧП союзного масштаба //
Столич. новости. 2000. 5–11 дек.; Медведев Р. За кулисами августа. К 10-й
годовщине ГКЧП // Моск. новости. 2001. 7–13, 14–20 авг.; Політична історія
України. ХХ століття: У 6 т. Т. 6. К., 2003.
Державний комітет з надзвичайного стану (ДКНС) (рос. Государственный комитет по чрезвычайному
положению, ГКЧП) — організація, створена 18 серпня 1991 року з метою збереження
СРСР шляхом усунення від влади президента, дії якого учасники комітету
розглядали як неконституційні.
Члени ДКНС
Янаєв Геннадій
Іванович — Віце-президент СРСР, голова ДКНС
Бакланов Олег
Дмитрович — перший заступник Голови Ради оборони СРСР
Крючков Володимир
Олександрович — Голова Комітету Державної Безпеки СРСР
Павлов Валентин
Сергійович — Прем'єр-міністр СРСР
Пуго Борис Карлович
— Міністр внутрішніх справ СРСР
Стародубцев Василь
Олександрович — Голова Селянської спілки СРСР
Тізяков Олександр
Іванович — Президент Асоціації державних підприємств та об'єднань промисловості,
транспорту та зв'язку
Язов Дмитро
Тимофійович — Міністр оборони СРСР