Історія України 3 група І курс

Узагальнення  знань за розділом УІ

«Україна в роки Другої світової війни (1939-1945 рр.)»

Радянсько – німецький договори 1939 року і західно - українські землі

1.1. Підписання Пакту про ненапад між Німеччиною та СРСР

 2. Укладення договору про «Дружбу і кордони» між Німеччиною та СРСР

2.1. Перехід Польського кордону Червоною Армією

 2. Напад Німеччини на Польщу

3.1. Чи була Німеччина готова до війни?

 2. Яка країна була захоплена і розчленована Німеччиною перед нападом на Польщу

4.1. Якою була друга назва Пакту про ненапад

 2. Чому Гітлер пішов на підписання договору з СРСР?

5.1. Чи стали на захист Польщі її союзники Англія та Франція?

 2. Чи гарантував Пакт про ненапад мир у Європі?

6.1. Хто був командуючим українським фронтом?

 2. До чого закликали польських солдатів радянські листівки?

7.1. Чи створили поляки фронт проти радянських військ?

 2. Кому здався польський гарнізон у Львові – німцям чи радянським військам?

8.1. Яким було ставлення населення Західної України до Червоної Армії?

9.1. Якими були плани Сталіна щодо Західної України?

 2. Чи всі жителі Західної України позитивно ставились до Червоної Армії?

10.1.Коли Західна Україна ввійшла до складу УРСР?

 2. Коли Бессарабія і Північна Буковина ввійшли до складу СРСР?

11.1. Радянізація це захід чи процес?

 2. Скільки областей було утворено на приєднаних територіях?

12.1. Примусове виселення населення, яке не підтримує владу, називається?

 2. Розшифрувати абревіатуру ОУН

Окупація України військами Німеччини та її союзниками

1.Назвати події за датами

 1. 7 липня 1941р. – 7 вересня 1941р.

 2. 22 липня 1942р.

 3. 5 серпня 1941р. – 16 жовтня 1941р.

 4. 30 жовтня 1941р – 4 липня 1942р.

2.1. Чим повинна була стати Україна для німецьких окупантів?

3.1. Коли німецькі війська почали діяти за планом Барбаросса?

 2. Як називається війна що починається з метою попередження нападу?

4.1. Яким для СРСР був початок війни?

 2. Чи мав уряд СРСР інформацію про можливий напад Німеччиини?

5.1. Якими військовими діями розпочалася Велика Вітчизняна війна

 2. Яку групу німецьких армій було розгорнуто на Україні?

6.1. Прізвища командуючих радянськими військами на Україні?

 2. Коли і де відбулася перша велика танкова битва?

7.1. Як сприйняла більшість населення СРСР війну з фашистами?

 2. Організація людських і матеріальних ресурсів на військові цілі називається?

8.1. Як називається тактика знищення всіх матеріальних цінностей на територіях, яким загрожує окупація?

 2. Вивезення матеріальних цінностей та населення в тил називається

9.1. Коли радянські війська залишили Київ?

 2. Скільки днів тривала оборона Одеси?

10.1. Де було здійснено спробу контратакувати німецькі війська весною 1942р.

 2. Чи були успішними ці військові операції?

11.1. За яким принципом діяв Сталінський режим щодо людських ресурсів у роки війни?

12. 1. Як оцінювали фашисти опір червоноармійців і цивільного населення?

 2. День повної окупації України фашистами?

Окупаційний режим і розгортання руху Опору в Україні

1.1. Який план передбачав «Онімечення східних земель»?

 2.Місцеве населення німецького походження називалося…

2.1. Назва режиму, запроваджуваного на окупованих землях.

 2. Спеціальний табір у якому люди були приречені на знищення?

3.1. Політика, спрямована на фізичне винищення Євреїв?

 2. Боротьба населення на окупованих територіях проти фашистів?

4.1. Які форми боротьби були характерні для радянського руху Опору? (

 2. Яке військове формування було утворене ОУН на початку 1942р.?

5.1. Коли відбулося проголошення Української держави у Львові?

 2. Коли було створено Український штаб партизанського руху?

6.1. На скільки зон була розчленована окупована Україна?

7.1. Скільки концтаборів було створено на окупованій території України?

 2. Скільки всього військовополонених фашисти знищили в українських концтаборах?

8.1. Найвідоміше місце масових страт у Києві?

 2. Скільки людей було вивезено людей до Німеччини в період 1942 – 1944рр.

9.1. Скільки течій руху Опору було в Україні?

 2. Яка течія руху Опору в Україні була наймасовішою?

10.1. Яка течія руху Опору добивалася державної незалежності України?

11.1. Скільки партизанських загонів і груп залишилося на червень 1942р.?

 2. Які партизанські з’єднання у жовтні 1942р. провели рейди по тилах фашистів?

12.1. Чи був єдиним націоналістичний український рух у роки війни?

2. Чи визнала окупаційна влада оголошення Української держави у Львові?

Відповіді короткі

Поняття для повторення

Друга світова війна – світова війна, що тривала з 1 вересня 1939 р. по 2 вересня 1945р. Розпочалася нападом Німеччини на Польщу, а закінчилася капітуляцією союзника Німеччини Японії.

Велика Вітчизняна війна – війна між СРСР та Німеччиною з 22 червня 1941 р. по 9 травня 1945 р.

Основні союзники Німеччини у війні: Італія, Угорщина, Румунія, Японія, Фінляндія, Словаччина.

Нагадаємо, що напередодні війни українські землі перебували у складі наступних держав: на Наддніпрянські Україні була створена УРСР, що входила до складу СРСР; Східна Галичина перебувала у складі Польщі; Північна Буковина і Бессарабія – у складі Румунії; Закарпаття – у складі Угорщини.

РАДЯНСЬКО-НІМЕЦЬКІ ДОГОВОРИ 1939 р. І ЗАХІДНОУКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ

23 серпня 1939 р. був підписаний у Москві Пакт про ненапад між Німеччиною та СРСР на 10 років, який отримав назву пакт Молотова-Ріббентропа; до нього додавався таємний протокол щодо розмежування сфер інтересів обох держав у Східній Європі по лінії річок Нарев, Вісла, Сян. У сфері впливу СРСР опинялася переважна частина західноукраїнських земель. Пакт Молотова-Ріббентропа – назва таємного додаткового протоколу до договору про ненапад між СРСР та Німеччиною, підписаного у Москві наркомом закордонних справ СРСР В. Молотовим та міністром закордонних справ Німеччини А. фон Ріббентропом. До документу додавався секретний протокол, який визначав зони впливу СРСР та Німеччини у Східній Європі. В статті 1 таємного протоколу вказувалось, що північний кордон Литви буде лінією, яка розмежовує сфери впливу СРСР та Німеччини в Прибалтиці. Наступні статті документу торкалися статусу західноукраїнських земель. У статі 2 вказано: “У випадку територіальнополітичного перевлаштування областей, що входять до складу Польської держави, кордон інтересів Німеччини та СРСР буде приблизно проходити по лінії річок Нарев, Вісла, Сян...”. В статті 3 зазначалось “стосовно південного-сходу Європи, з радянського боку підкреслюється інтерес СРСР до Бессарабії. Німецька сторона заявляє про її повну політичну незацікавленість в цих областях...” . Укладена угода в історичній літературі отримала назву "Пакт Молотова-Ріббентропа". Таємний протокол був грубим порушенням міжнародного права. Під дипломатичним виразом “територіальнополітичного перевлаштування” малося на увазі агресія і розподіл територій незалежних держав. Договір дав Німеччині можливість почати агресію проти Польщі, забезпечив їй тил на сході майже на два роки.

1 вересня 1939 р. – напад Німеччини на Польщу, початок Другої світової війни.

17 вересня 1939 р. – вступ Червоної армії на територію Польщі згідно з попередніми домовленостями з Німеччиною; впродовж 12 днів майже без боїв було зайнято Західну Україну.

28 вересня 1939 р. – підписання Договору про дружбу та кордони і чергового таємного протоколу між Німеччиною та СРСР, за яким Польща як держава зникала з мапи світу, кордон між сторонами встановлювався по «лінії Керзона»: Східна Галичина й Західна Волинь відійшли до СРСР; Лемківщина, Посяння, Холмщина, Підляшшя опинилися під німецькою окупацією. На чолі усієї окупованої території стояло німецьке рейхсміністерство у справах окупованих східних областей під керівництвом рейхсміністра  А. Розенберга.

 Німецька адміністрація: рейхскомісар, генеральні комісари, окружні комісари, міські комісари, коменданти.

Місцева адміністрація (переважно з місцевих мешканців): у містах — бургомістри, в районах — голови, в селах – старости.

Поліцейські органи: гестапо (державна таємна поліція); СС (охоронні загони нацистів); СД (служба безпеки); жандармерія.

Нацистський «новий порядок» в Україні Травень 1940 р. – розробка німцями плану «Ост», який передбачав такі заходи:

- германізацію та колонізацію території Східної Європи, у тому числі й українських земель;

- фізичне знищення частини слов’янського населення;

- перетворення витривалих і здорових представників слов’янства на рабів;

- масовий терор проти євреїв та циган;

- голокост – загибель значної частини єврейського населення Європи в ході систематичного переслідування і знищення його нацистами та їхніми пособниками в Німеччині й на захоплених територіях у 1933-1945 рр. Загинуло 6 млн. євреїв з 10 млн., що проживали в Європі.

Згідно з планом «Ост» на окупованій території України німці встановили «новий порядок».

«Новий порядок» – жорстокий режим, установлений німецько-фашистськими загарбниками на окупованій території України та в інших частинах СРСР, що супроводжувався масовими розстрілами і депортацією місцевого населення.

Основні заходи «нового порядку»:

- скасування чинності радянського законодавства, введення німецького кримінального права і судів;

- запровадження комендантської години;

- дискримінація українського населення;

- тотальний терор (трагедія Бабиного Яру в Києві (початок масових розстрілів 29-30 вересня  1941 р.), Дробицького Яру в Харкові, знищення населення у Янівському концтаборі; всього в Україні існувало 180 великих концтаборів і 50 гетто);

- примусова мобілізація робочої сили в Німеччину (2,5 млн. чол.);

Остарбайтери («східні робітники») – німецький термін для означення осіб, вивезених гітлерівцями в роки Другої світової війни на примусові роботи до Німеччини із східних окупованих територій.

- економічний визиск України (вивезення хліба, продовольства, устаткування заводів і фабрик, культурних цінностей і навіть чорнозему до Німеччини);

- збереження колгоспної системи під новою назвою «общинні господарства» (за винятком західноукраїнських земель);

- використання примусової праці місцевого населення тощо.

Нелюдський «новий порядок» призвів до організації руху Опору фашистським загарбникам на окупованих територіях.

Заняття мають бути виконані письмово і переслані на пошту 

Факультатив Історія України 3 група І курс

Тема: Соціально-економічне життя в ІІ пол. ХІХ ст.

Скасування кріпосного права призвело до виникнення ринку найманої праці – сотні тисяч безземельних і малоземельних се­лян, позбавлених знарядь праці, склали його основу. Вони змуше­ні були йти у міста і продавати себе як робочу силу, щоб забезпечи­ти своє життя. Процес розкладу натуральних господарств спричинив формування ринку збуту для капіталістичного виробництва. Все це створювало передумови швидкого розвитку капіталізму і завер­шення промислового перевороту. Каталізаторами цього явища було пряме втручання держави в економіку та великі іноземні інвести­ції в неї.

Особливістю економічного розвитку України у цей період був двобічний розвиток капіталізму: інтенсивним і екстенсивним шля­хами, тобто шляхом розширення і поглиблення капіталістичного виробництва (промислового перевороту, впровадження техніки).

Протягом 70-80 рр. промисловий переворот в основному завер­шується. У найважливіших галузях: машинобудівній, металургій­ній, залізорудній створюються великі капіталістичні підприємст­ва, засновані на машинній техніці, новій технології, новому виді палива (вугіллі). Відбуваються зміни у структурі промисловості України – зростає питома вага видобувної промисловості, металу­ргії, машинобудування.

Різко збільшується попит на метал (верстати, пароплави, паро­вози, залізниці, озброєння). Це спричинило відкриття металургій­них заводів нового типу. Першим в Україні 1872 р. було збудовано у Бахмутському повіті Катеринославської губернії (нині Донецька обл.) металургійний завод Юза. 1896 р. відкрився металургійний завод в Алчевську, який започаткував це місто, а наприкінці XIX ст. в Україні діяло вже 17 великих металургійних заводів з новою технологією. 1900 р. Україна давала 92 млн пудів чавуну (Урал – 50 млн) – 52% загальноімперської виплавки.

У зв'язку з розвитком металургії посилився попит на криворізь­ку руду. Тут увели до ладу багато потужних рудників. Якщо 1870 р. на Півдні було видобуто 1,3 млн пудів залізної руди (2,8% загаль­ноімперської), то 1900 р. – 210 млн пудів (58%) – у 158 разів більше!

Швидкий розвиток металургії та залізниць посилили попит на вугілля. Видобуток вугілля у Донбасі та його питома вага в кам'я­новугільній промисловості імперії значно збільшились. За 40 пореформених років вона зросла з 6 млн пудів до 692 (в 115 разів), що складало майже 70% загальноімперського видобутку.

Певного розвитку набуло машинобудування. Кращі досягнення спостерігалися у сільськогосподарському машинобудуванні, що зу­мовлювалося попитом на машини у поміщицьких економіях і гос­подарствах заможних селян України. З 1876 р. до 1890 р. кількість машин, випущених на підприємствах Півдня України зросла більш ніж у 8 разів. Це були найвищі темпи розвитку машинобудування в усій імперії. Наприкінці XIX ст. розвивається транспортне машино­будування, 1897 р. починає випускати паровози Харківський паро­возобудівний завод, а згодом – Луганський. 1900 р. вони побудува­ли 233 паровози (23% загальноімперського виробництва).

Безпосередній значний вплив на розвиток економіки чинив за­лізничний транспорт. Значення залізниць полягало не лише в тому, що вони з'єднували між собою віддалені господарські райони та мали військово-стратегічне призначення (перевезення військ та зброї). Вони розширювали всеросійський ринок, сприяли швидко­му розвитку фабрично-заводської промисловості. Спочатку заліз­ниці будувалися з метою забезпечення експорту зерна через порти, тому першою залізницею в Україні стала лінія Балта-Одеса (1865 р., довжина 219 верст). Перший поїзд до Харкова прибув з Курська 6 липня 1869 р. До 90-х рр. в Україні було завершено будівництво головних залізничних магістралей, які пройшли че­рез основні її економічні райони, з'єднали її з Центральною Росією та Західною Європою. Довжина залізниць з 1865 р. до 1900 р. збі­льшилася з 219 до 8417 км, що складало 16% загальноросійської. Щорічно залізниці України перевозили 1414 млн пудів вантажів і 13,3 млн пасажирів. Проте були і прорахунки: Київ, наприклад, не мав залізничного сполучення з Одесою.

Поряд з новими галузями виробництва розвивалися й старі. Наприкінці XIX ст. Україна давала 84% загальноімперського ви­робництва цукру, 58% – спирту, 40% – тютюну.

Швидко йшов процес урбанізації – зростання міст. Наприкінці століття в Україні їх було 130, з них 4 – мали понад 100 тис. населення: Одеса – 404 тис., Київ – 248 тис., Харків – 174 тис., Катеринослав – 113 тис. Міське населення складало 13,6% Пер­ший телефон було встановлено в Одесі 1882 р., а перший трамвай пущено 1892 р. – у Києві.

Урбанізація мало торкнулася українців, яких 1897 р. було 73 % загальної кількості населення. (Всього населення України склада­ло 23,4 млн людей.) Лише трохи понад 5 % українців проживало у містах, 38% росіян, євреїв – 45%. Росіяни становили 12% населення – це були гірники, металурги, державні службовці. Швид­ко зростала єврейська меншість, що досягла майже 8% загальної кількості населення (у Російській імперії загалом – 4%) і доміну­вала у торгівлі та банківській справі.

Сільське господарство України йшло так званим прусським шля­хом, коли поміщицьке землеволодіння залишалось панівним. Іс­нувало дві системи господарювання: капіталістична (вільнонайма­на праця, використання техніки і агротехніки); відробіткова, коли селяни, не маючи змоги вижити зі своїх наділів, змушені були орендувати у поміщиків землі і за це відробляти на їхніх землях своїм інвентарем і худобою.

Змінювалася структура сільськогосподарських культур що ви­рощувались. Перевага надавалась тим, які йшли на експорт (пше­ниця, ячмінь, тютюн). Україна давала 27% (740 млн пудів) вало­вого збору хліба європейської частини Росії. Врожайність досягла наприкінці століття 7,5 ц з га. Швидко зростали посіви картоплі (основного харчового продукту бідноти): 1870-1900 рр. – втроє і цукрових буряків – у 4,5 раза.

У цей час в Україні нараховувалося 2,5 млн селянських госпо­дарств (бідноти – 60%, середняків – 25%, куркулів – 15%). У се­редньому на бідняцький двір припадало 4 десятин землі, середня­цький – 8, куркульський – 15.

У результаті швидкого розвитку промисловості зростала кіль­кість робітників – людей, що жили на зарплату, отриману від продажу своєї робочої сили. 1900 р. їх в Україні нараховувалось 2,5 млн. Характерними рисами пролетаріату були висока концент­рація на підприємствах та багатонаціональний склад, нерівномір­ність формування в різних регіонах (напр., у Донбасі, Харкові – скоріше).

Інтенсивно йшов і процес формування класу буржуазії. Він по­повнювався завдяки купцям, промисловцям, лихварям, збагачен­ню дрібних товаровиробників у місті і селі, «збуржуазненню» по­міщиків. Буржуазія теж була багатонаціональною: мільйонери Терещенки і Харитоненки, які мали по 7 цукрових заводів, Сими-ренки, майно яких оцінювалося у 10 млн крб золотом, були укра­їнцями; Суботіни, Дегтярьови – росіянами, Бродські, Гінзбурги – євреями.

1897 р. була проведена грошова реформа, за якою кредитні біле­ти стали вільно обмінюватися на золоту монету, що сприяло розви­тку фінансової і банківської сфери і всієї економіки.

Незважаючи на колоніальну політику імперських урядів, на­прикінці XIX ст. Україна щодо промислового розвитку посіла в Російській імперії одне з перших місць.

Факультатив Історія України 2 група ІІ курс

Тема: Інтегрування України в європейське та світове співтовариство

Європейська інтеграція — це процес політичної, юридичної, економічної (а в деяких випадках — соціальної та культурної) інтеграції європейських держав, у тому числі й частково розташованих в Європі. На даний момент європейська інтеграція досягається в основному за рахунок розширення Європейського Союзу та Ради Європи.

Європейська інтеграція — складний та суперечливий соціально-економічний процес налагодження тісного співробітництва європейських держав. Є одним із проявів провідної тенденції сучасного історичного розвитку — посилення всебічної взаємозалежності держав, передусім в економічній сфері, та подальшого зближення цивілізаційно споріднених національних спільнот

Україна стала рівноправним суб'єктом міжнародних відносин.

Правові засади зовнішньої політики України

Декларація про державний суверенітет (16 липня 1990 р.), у якій Україна проголосила намір стати нейтральною державою, не брати участь у військових блоках і дотримуватися трьох неядерних принципів: не виробляти, не приймати і не набувати ядерної зброї.

"Основні напрями зовнішньої політики України" (2 липня 1993 р.), у яких зафіксовано зміст національних інтересів України у сфері міжнародних відносин і головні завдання її зовнішньої політики.

Конституція України (28 червня 1996 р.), де визначена спрямованість зовнішньої політики України на забезпечення мирного і взаємовигідного співробітництва з членами міжнародного співтовариства на основі норм міжнародного права.

Перша половина 1990-х рр. - головне завдання зовнішньої політики України - забезпечення її міжнародного визнання (Україну визнало 186 держав - членів ООН) і набуття статусу позаблокової та без'ядерної держави.

Друга половина 1990-х рр. - намагання реалізувати стратегію багатовекторності зовнішньої політики, розвивати відносини зі стратегічними партнерами (Аргентина, Азербайджан, Болгарія, Білорусь, Грузія, Ізраїль, Китай, Канада, Молдова, Німеччина, Польща, Румунія, Росія, США, Словаччина, Туреччина, Узбекистан, Угорщина, Фінляндія).

Участь у діяльності міжнародних організацій:

ООН (Організація Об'єднаних Націй);

ЮНЕСКО (Організація Об'єднаних Націй із питань освіти, науки і культури);

ОБСЄ (Організація з безпеки і співробітництва в Європі);

РЄ (Рада Європи);

СНД (Співдружність Незалежних Держав);

ГУАМ (об'єднання Грузії, України, Азербайджану, Молдови);

МАГАТЕ (Міжнародне агенство з атомної енергетики);

МВФ (Міжнародний валютний фонд);

СБ (Світовий банк).

21 грудня 2005 року Рада Міністрів Євросоюзу визнала Україну державою з ринковою економікою.

2008 р. - Україна набула повноправного членства у СОТ (Світова організація торгівлі).

Україна веде активну роботу зі вступу до ЄС, розвиває відносини з НАТО.

За президентства Януковича цей тривалий курс внутрішньої та зовнішньої політики держави був поставлений під загрозу. Видане напередодні підписання Угоди про асоціацію між Україною та ЄС розпорядження уряду Азарова «Питання укладання Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським Співтовариством з атомної енергії і їх державами – членами, з іншої сторони» від 21 листопада 2013 року викликало хвилю протестів, відомих як Євромайдан. Рівно за тиждень 28 листопада 2013 Янукович спостерігав як Грузія та Молдова на 3-му саміті ЄС «Східне партнерство» у Вільнюсі зробили чергові кроки у співпраці з ЄС і наздогнали України на шляху Європейської інтеграції. Натомість українська делегація не підписала Угоду про асоціацію. Європарламент назвав рішення Києва відкласти підписання Угоди про асоціацію "однією з основних втрачених можливостей". У раптовому повороті політики президента Януковича західні політики вбачали вплив або тиск Москви. В офіційних відозвах тодішньої влади йшлося про економічні ризики, пов'язані зі скороченням товарообігу зі східними сусідами України, та про "вимушену паузу" в євроінтеграці. Альтернативою зближенню України з ЄС розглядався проєкт Митного союзу з РФ, Казахстаном і Білоруссю, що сприймався багатьма як крок у минуле. Після перемоги Євромайдану 13 березня 2014 року Верховна Рада України прийняла Постанову, якою підтвердила курс країни на інтеграцію із Європейським союзом. Як заявив на засіданні Ради спікер парламенту Олександр Турчинов, в документі також відображені "першочергові кроки в цьому напрямку". Однак внаслідок анексії Криму, початку військового конфлікту на Сході України та пов'язаних із цим політичних, соціальних й економічних проблем України "вимушену паузу" взяла тепер європейська спільнота.

Основи правових знань

Тема: Праця, закон і ми

План

1.     Загальна характеристика трудового права України.

2.     Право громадян України на працю.

3.     Трудовий договір

4.     Робочий час і час відпочинку

5.     Заробітна плата

Характеристика трудового права. Праця людини  є основним джерелом її доходів, способом реалізації її здібностей та знань. Питання, пов´язані з використанням людської праці, є предметом регулювання трудового права.

Трудове право – це галузь права, яка регулює суспільні відносини, що виникають з приводу застосування найманої праці.

Суб´єктами трудових відносин виступають роботодавець та найманий працівник. Ці відносини стосуються таких питань:

·        укладення трудового договору між роботодавцем та працівником;

·        визначення їхніх прав та обов´язків, робочого часу та часу відпочинку працівника;

·        оплата праці за виконану роботу;

·        питання трудової дисципліни, підстав та порядку звільнення з роботи;

·        охорони праці.

Найголовнішими джерелами трудового права є Конституція України та Кодекс законів про працю України, який набув чинності з 01.06.1971 і сьогодні діє з деякими змінами та доповненнями.

Загальні положення кодексу визначаються права й обов'язки працівників. Він містить положення про колективний і трудовий договір, робочий час і час відпочинку, нормування праці, заробітну плату, гарантії та компенсації, трудову дисципліну, охорону праці, працю молоді й жінок, трудові спори, державне соціальне страхування, пільги для працівників, які поєднують роботу з навчанням, та деякі інші.

За Конституцією України (ст. 43) використання примусової праці забороняється.  Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

При прийомі на роботу особи подають такі документи: заява, паспорт або свідоцтво про народження (подають неповнолітні), військовий квиток або приписне свідоцтво (подають військовозобов'язані), трудова книжка (якщо вона є).

Згідно зі статтею 25 Кодексу законів про працю України власник або уповноважений ним орган не мають права вимагати від працівника, який влаштовується на роботу, дані про його партійну, національну належність, походження. Забороняється вимагати і будь-які інші документи, крім перелічених вище.

В окремих випадках, передбачених законодавством, прийому особи на роботу передує обов'язковий медичний огляд.

Реалізація права на працю неповнолітньою особою

Неповнолітні нарівні з дорослими реалізують закріплене у Конституції України право на працю, що передбачає можливість заробляти собі на життя працею, яку вони вільно обирають або на яку вільно погоджуються.

Держава створює умови для повного здійснення неповнолітніми громадянами права на працю, гарантує їм рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання.     

Кожна неповнолітня особа має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, по нижчу від визначеної законом. Використання праці неповнолітніх на небезпечних для їхнього здоров'я роботах заборонено.

Неповнолітні, які вперше стають до роботи і не мають трудової книжки, повинні пред'явити паспорт (свідоцтво про народження), диплом або інший документ про освіту чи професійну підготовку

Осіб, молодше 18 років, заборонено залучати до:-

-         важких робіт;

-         підземних робіт;

-         робіт зі шкідливими умовами праці;

-         робіт із небезпечними умовами праці;

-         підіймання і переміщення речей, маса яких перевищує встановлені для них граничні норми;

-         робіт у нічний час;

-         надурочних робіт;

-         робіт у вихідні дні.

Слід знати, що

-         неповнолітні у трудових відносинах дорівнюються у правах до повнолітніх працівників;

-         неповнолітні в галузі охорони праці, робочого часу, відпусток та деяких інших умов праці користуються пільгами;

-         за загальним правилом на роботу приймаються особи, яким виповнилося 16 років та більше;

-         як виняток, на роботу можна приймати осіб, які досягли 15 років, але за згодою одного із батьків або осіб, що їх замінюють;

-         допускається прийняття на роботу з 14 років у вільний від навчання час, але за згодою одного із батьків або осіб, що їх замінюють;

-         неповнолітні під час прийняття на роботу зобов’язані пройти медичний огляд;

-         під час прийняття на роботу осіб, які не досягли 18 років, випробування не встановлюється;

-         закон для працівника 16-18 років встановив 36-годинний робочий тиждень, а якщо працівник працює і водночас навчається - 18-годинний робочий тиждень;

-         закон для працівника 14-16 років встановив робочий тиждень 24 години, а якщо працівник працює і навчається, то його робочий тиждень становить 12 годин;

-         закон для працівника 16-18 років встановив 36-годинний робочий тиждень, а якщо працівник працює і водночас навчається - 18-годинний робочий тиждень;

-         закон для працівника 14-16 років встановив робочий тиждень 24 години, а якщо працівник працює і навчається, то його робочий тиждень становить 12 годин;

-         неповнолітньому   надається   щорічна   відпустка  тривалістю 31 календарний день у зручний для нього час (право на відпустку для нього настає у перший рік роботи після закінчення 6 місяців безперервної роботи на даному підприємстві або до настання 6-місячного терміну безперервної роботи у перший рік роботи на цьому підприємстві за його бажанням для неповнолітнього встановлений особливий порядок звільнення.

У разі   звільнення  неповнолітнього  з  роботи адміністрація зобов’язана у день звільнення видати неповнолітньому копію наказу про звільнення з роботи. В інших випадках копію наказу видають на вимогу неповнолітнього.

У ст. 194 КЗпП України говориться: «Зарплатня працівникам молодше 18 років при скороченій тривалості щоденної роботи виплачується у такому ж розмірі, як працівникам відповідних категорій при повній тривалості щоденної роботи.

Оплата праці учнів професійно-технічних, середніх спеціальних навчальних закладів, які працюють у вільний від навчання час, проводиться пропорційно відпрацьованому ними часу. Підприємства можуть встановлювати учням доплати до заробітної плати».

Контрольні запитання

Що включає в себе право на працю?

Яким чином держава гарантує можливість реалізації цього права?

Які види праці в Україні заборонені або обмежені?

Які документи потрібні для влаштування на роботу?

Які права найчастіше порушуються під час влаштування її на роботу?

Де і за яких умов можуть працювати підлітки?

Які пільги мають працюючі неповнолітні?

Питання 3-5 зробити конспект самостійно.

Німецька мова 3 група 1 курс

1. Скачати підручник для 10-го класу Автор С. І. Сотникова, Г. В. Гоголєва Німецька мова за посиланнями:

https://4book.org/uchebniki-ukraina/10-klass/nimecka-mova-10-klas-sotnikova-2018-10-rik

https://portfel.info/load/10_klas/nimecka_mova/sotnikova_2018_rik_10_j_rik_navchannja/146-1-0-25829

Або скачати в розділі «Підручники».

2. Опрацювати матеріал  «Цікаві та святкові дні» на с.164-166.

3. Випишіть нові слова, знайдіть самостійно переклад

Домашнє завдання: вправа 7 с.166

Німецька мова 3 група 1 курс

1. Скачати підручник для 10-го класу Автор С. І. Сотникова, Г. В. Гоголєва Німецька мова за посиланнями:

https://4book.org/uchebniki-ukraina/10-klass/nimecka-mova-10-klas-sotnikova-2018-10-rik

https://portfel.info/load/10_klas/nimecka_mova/sotnikova_2018_rik_10_j_rik_navchannja/146-1-0-25829

Або скачати в розділі «Підручники».

2. Опрацювати матеріал  «Швейцарія» на с.161-163.

3. Випишіть нові слова, знайдіть самостійно переклад

Домашнє завдання: вправа 7 с.163

Німецька мова 2 група ІІ курс

Шановні здобувачі освіти, продовжуємо навчання.

1. Скачати підручник для 11-го класу Автор С. Сотнікова Г. Гоголєва Німецька мова за посиланням:

https://portfel.info/load/11_klas/nimecka_mova/sotnikova_2019_rik/20-1-0-26086

http://shkola.in.ua/1129-nimetska-mova-11-klas-sotnykova-2019-11-i-rik.html

2. Опрацювати матеріал на с.80-82

3. Повторити вивчені слова

Домашнє завдання:

Вправа 8 ст. 82 Перепишіть нові слова, знайдіть переклад самостійно. Вивчіть слова напам’ять.

Бажаю успіхів! Консультація відбудеться у відеочаті Вайбера.

Всесвітня історія 3 група І курс

 Тема: «Розгортання антиколоніальної боротьби в Індії»

Шановні здобувачі освіти, продовжуємо навчання.

 Необхідно опрацювати § 20 підручника, с.131-134

 Домашнє завдання :

1. Дайте відповіді на 4-8 питання на с.134.

2. Вивчити дати на с.134.

3. Мислю творчо й самостійно: Визначте спільне і відмінне в національно-визвольному русі Індії та Китаю в міжвоєнний період

Бажаю успіхів! Консультація відбудеться у відеочаті Вайбера.

Історія України 2 група ІІ курс

 Тема: «Сто років боротьби за незалежність: 1917-2017 рр»

Перегляньте презентацію « Сто років боротьби»

https://drive.google.com/file/d/1PWUmnAs3vnrV0Udt8nCLLogVFIztgUtY/view?usp=sharing

1.     Зробіть конспект

2.     Подумайте, якби ви робили презентацію, на чому б акцентували увагу?

Факультатив. Історія України 3 група, І курс

Тема: Основні явища і процеси розвитку культури

кін.ХУІІІ – поч.ХІХ ст.

План

1.     Національне відродження

2.     Відкриття університетів

3.     Зміни в світі

4.     Поява «Історія русів»

5.     Розвиток літератури, мистецтва

У другій половині 18 ст. відбувається значне піднесення товарно - грошових відносин, поглиблюється соціальне розшарування населення, зростає виробництво із застосуванням найманої праці, розвиваються міста.

Перемога над Туреччиною у війнах 1768 - 1774 та 1787 - 1791 рр. забезпечила Російській імперії володіння Північним Причорномор'ям. Включення до її складу так званої Новоросії, яка згодом стала однією з частин української етнічної території, здійснювалося, насамперед, через воєнно - стратегічні міркування. Влада надавала пільги при поселенні на цій території і тому тут крім українців та росіян, поселилися також представники і неслов'янських народів.

Інакше відбувалися процеси етнічної консолідації в західних областях України (Східна Галичина, Північна Буковина, Закарпаття). Галичина після першого поділу Польщі була загарбана Австрією. Через деякий час Австрія захопила й Буковину. Закарпаття залишилося під владою угорських феодалів. Таким чином, у кінці 18 на початку 19 ст. основна маса населення західноукраїнських земель перебувала під подвійним гнобленням - австрійської монархії та польських, угорських, українських поміщиків та буржуазії.

Після возз'єднання Лівобережної і Правобережної України внаслідок другого і третього поділів Польщі та звільнення Північного Причорномор'я  були створені умови, які забезпечили єдність економічного розвитку на значній території сучасної України, що сприяло прискоренню процесів етнокультурної консолідації українського народу.

 Водночас Україна дедалі більше залучалася до єдиного загальноросійського ринку. Зміцненню міжнаціональних зв'язків сприяла також зростаюча соціальна і територіальна рухливість населення.

У 19 столітті на Україну поширюються загальноросійські рухи та тенденції в розвитку: піднесення часів війни 1812 року, декабристський рух та повстання 1825 року,  загальноросійська криза феодально - кріпосницьких відносин та скасування у 1861 році кріпацтва. Після цього відбулася черга реформ Олександра ІІ: реформа освіти, адміністративна реформа тощо. Набувають поширення різні рухи: народництво (зокрема з цим рухом пов'язана Чигиринська змова 1881р.), москвофілів, космополітів та інші.

На фоні цього відбувається промислове зростання на Україні, збільшується капіталовкладення іноземців в економіку - бельгійці, німці тощо. Розвиваються нові галузі виробництва. Економічному піднесенню зокрема сприяло скасування кріпосного права - набувають поширення капіталістичні відносини. Так, до Першої світової війни Російська імперія входила до шести найбільш розвинених капіталістичних країн світу.

На Україну поширюються загальноросійські русифікаторські напрямки (Валуєвський циркуляр та Енський указ).

На Західній Україні важливою подією була революція 1848 - 1849рр. ("весна народів"), яка дала поштовх для розвитку культури, національному самовизначенню українців. У 1861 році відповідно до нової австрійської Конституції Галичина була автономною з власним сеймом. Відбувається створення товариств, які вели просвітницьку діяльність. На Західній Україні першою виникає Русько- Українська радикальна партія ( 1898р., засновник І.Франко).

Але не дивлячись на складні умови періоду кінця 18 - 19 століття, українська національна культура активно розвивається, набуває самобутніх рис.

Житло українців. Особливості природно-географічних, соціально-економічних та історичних умов різних районів України сприяли розвиткові своєрідних форм поселень, садиб та типів житла. Отож народна архітектура українців, котра в своїй джерельній основі мала багато спільних східнослов’янських ознак, уже в 17 -18 ст. набула рис яскравої національної виразності. Про це свідчать наведені нижче особливості традиційної архітектури окремих історико-етнографічних районів України.

На території України історично сформувалися три зони сільських поселень: північна, центральна і південна. Північна зона (Полісся, Волинь) характеризувалася поширенням багатодвірних поселень переважно вуличного типу. У східній частині цієї зони (Чернігівщина та Новгород-Сіверщина) поряд із вуличними побутували безсистемні та безсистемно-вуличні поселення, що надавали своєрідності регіону.

Внаслідок історичних особливостей заселення та розвитку господарства центральної зони (український Лісостеп та ін.), де майже до18 ст. селяни мали можливість одержувати землі під забудову на основі вільної "займанщини" та інших пільг, тут з'явилися вільні та нерегулярні поселення. З розвитком капіталістичних відносин, зокрема припиненням вільної колонізації, тут виникають вуличні, рядові, радіальні, шнурові та інші регулярні поселення, створені за проектами.

У північній зоні українського Степу, яка обіймає землі Таврії та частково Слобожанщини (на півдні межі цієї зони пролягають по узбережжю Чорного та Азовського морів), більшість поселень виникла внаслідок державної та поміщицької колонізації другої половини 17-19 ст. Забудова тут велася переважно за проектами поміщиків або адміністрації і мала, як правило, квартальну або гніздову форму планування. Окремі поселення з подібною формою планування, приміром військові, були відомі і в інших історико-етнографічних районах України.

В усіх зонах поряд із зазначеними типами побутували й так звані радіальні форми сільських поселень, які виникли на основі торгово-ремісничих посадів або кругових поселень. Крім того, в долинах невеликих річок та у балках формувалися рядові форми поселень у вигляді вулиць з однобічною забудовою.

Малодвірні поселення. Виселки та хутори 19 - початку 20 ст. були різного походження. Зокрема, малодвірні поселення Лівобережжя та Слобожанщини 18 ст. виникали на основі як окремих сільських займищ (хуторів або пасік), так і виробничих осередків феодалів або заможної козацької верхівки. Основою малодвірних сільських поселень південноукраїнського Степу в ряді випадків були тимчасові поселення запорізького козацтва - зимівники. Певною мірою їх походження відбиває термінологія. У північній частині Полісся та Волині малодвірні поселення змінили свої назви дворів та дворищ на хутори(загальнопоширений на Правобережжі термін) лише у 18 ст.

Внаслідок сприятливих природно-географічних умов України на більшості Ії території сформувався відкритий тип двору, в якому вільна земельна ділянка, прилегла до житла (хати, хижі) та господарських споруд, завжди лишалася просто неба, не накритою дахом - на відміну від інших східнослов'янських народів, зокрема білорусів та північних росіян.

За типом взаємозв'язку житлового будинку з господарськими спорудами (хлівом, стайнею, коморою, сажем, стебкою та ін.) на більшості території України переважав двір з не зв'язаними між собою будівлями. Це особливо характерно для південних і центральних районів України. На території Полісся, Карпат, Західного Поділля, Буковини, Полтавщини, меншою мірою Півдня водночас із таким розміщенням житла побутували різні варіанти його поєднання з господарськими спорудами - від часткового до суцільного. Отож, за характером взаємозв'язку житла і господарських споруд у забудові українського двору можна виділити такі три типи: з незв'язаними будівлями; з частковим взаємозв'язком; з повністю з'єднаними спорудами.

За умов народної колонізації земель виникали садиби переважно з віддаленим розташуванням хати відносно проїзних шляхів, постановкою її в глибині двору. Такий тип отримав назву двір з проїздом - на Поділлі, глибокий двір - на Полтавщині та Правобережжі. Наближене, або курдонерне, розташування хати характеризується наявністю перед житлом невеликої земельної ділянки, на якій, як правило, висаджувались дерева, кущі, квіти. Цей тип набув значного поширення на початку 20 ст. майже по всій Україні, особливо в умовах нової садибної забудови Лісостепу та Степу.

Безпосередній вихід хати на вулицю, її розташування на межі садиби, яка прилягає до дороги, є новаційним типом, який практично був відсутній в традиціях українського народу і зустрічався спорадично в забудові садиб, які межували із майданами або жвавими торговельними шляхами. Під впливом традицій білоруського та російського народів цей тип у кінці 19 - на початку 20 ст. мав деяке поширення в районах Полісся та Слобожанщини.

Українська хата - колиска нашого народу. В ній знайшли яскравий вияв спадковість традицій, естетичні засади, доцільність і соціальна зумовленість. Хату можна вважати і своєрідною візитною карткою України.

Українське народне житло пройшло багатовіковий шлях розвитку - від однокамерних до дво-, три- та багатокамерних споруд. Унаслідок нерівномірного соціально-економічного розвою окремих районів України, специфіки природно-географічних умов, особливостей етнокультурних контактів з іншими народами цей процес був неоднозначним та складним. Свідченням цього є типологічна виразність, локальна специфіка та різноманітність планів житла в окремих районах.

Щодо традиційного інтер'єру українського житла, то він ще із часів давньоруського періоду характеризувався типологічною єдністю. Вона притаманна також і суміжним з Україною районам Росії ,Бєларусі, Молдови та ін. Цей тип внутрішнього планування житла дістав назву українсько-білоруського.

Отже, українська вариста піч завжди займала внутрішній кут хати з боку вхідних дверей і була обернена своїм отвором (челюстями) до фасадної стіни (чільної, входової, передньої), де були вікна. По діагоналі від печі влаштовували парадний кут(покуть, червоний, або святий, кут ), у якому розміщували ікони, прикрашені тканими або вишиваними рушниками, цілющим зіллям та квітками, вивішували лампадку. На Лівобережжі для ікон виготовляли спеціальні полички (божники), а у найбільш заможних селян були навіть домашні іконостаси.

Під божником уздовж причілкової стіни (традиційно з одним, пізніше - з двома вікнами, а у карпатських українців - нерідко зовсім без вікон) ставили стіл (у житлі бойків, лемків та закарпатських верховинців функції столу виконувала скриня). Біля столу попід тильною стіною ставили довгу дерев'яну лаву, а з зовнішнього боку - маленький переносний ослінчик. Зліва від столу знаходилася скриня. Уздовж тильної стіни, між піччю та причілковою стіною будували дерев'яний настил, на рівень пічної лежанки, - так званий піл. Удень він використовувався для хатніх робіт, а вночі на ньому спала родина. На Волині літнє спальне місце (полаті) іноді влаштовували в сінях. Уздовж чільної та причілкової стін установлювали лави, які на свята прикрашали доморобними ряднами (веретами, коцами), а в заможних сім'ях - килимами. Біля дверей та понад ними робили дерев'яні полички або невеличку шафу (мисник, судень) для посуду, а уздовж чільної стіни над вікнами проти печі - полицю для хатнього начиння та хлібу (хлібна полиця).

У різних районах України оздоблення житла було досить різноманітним. Якщо засоби зовнішнього оздоблення зрубних поліських жител обмежувались частковою побілкою або обмазкою, до того ж лише житлової частини хати, то в крайніх північно-західних районах зруб залишався не біленим або підбілювалася лише частина стін навколо вікон. Декор зрубного карпатського житла відзначався багатством профільованого різьблення (глухого, площинного, наскрізного). Значним розмаїттям оздоблення характеризувалося каркасне та без каркасне житло Наддніпрянщини та Півдня, в якому, крім традиційної обмазки глиною та побілки, широкого вжитку набули підводка кольоровими глинами та декоративний поліхромний розпис. У прикарпатських зонах Поділля, на Буковині та в гірських районах застосовувалось художнє викладання - шалівка, шинглі, пікування.